20141016 1041583808Тернопілля та Добряни розташувалися на кордоні нашого та Пустомитівського районів. Дві невеличкі сільські громади живуть, як одне ціле: завжди одна одній допомагають та підтримують. Та й сільська влада ніколи не робила між цими сусідніми населеними пунктами якоїсь різниці. Села із асфальтованими дорогами та іншими благами цивілізації помітно вирізняються з-поміж інших. Але це й не дивно, адже Тернопільська сільська рада вважається однією із найприбутковіших щодо надходжень до бюджету.

У Тернопіллі та Добрянах проживають усього 769 людей. Статистика свідчить, що зараз смертність тут переважає: від початку року померли 16 громадян. Села потроху вимирають. Деякі хати пустують і розвалюються. Отримавши їх у спадок, власники, живучи переважно у Львові, не поспішають наводити на обійстях лад, бо давно уже живуть у містах.

Але є і радісна статистика. Коли у попередні роки народжувалося троє, а то і двоє немовлят, то від початку цього року уже з’явилося 8 нових жителів. Деякі сім’ї уже виховують і трьох, а в одній – аж чотирьох дітей. Зареєстровано 3 шлюби, а щоб хтось розлучався – не чути. Тож тут дуже задоволені навіть такими маленькими цифрами.

У сільраді робота «кипить». Попри нестабільну ситуацію в державі, сільський голова Ганна Гальків не опускає рук, а намагається якнайбільше зробити для громади. Саме зараз розробляють квартал забудови. У наш час таке собі дозволити можуть лише багаті села. Тернопілля і Добряни, хоч і невеличкі, але мають централізовану каналізацію, водопостачання. Майже на завершенні новий водопровід, який почали будувати ще торік. Незабаром наводитимуть лад із дорогами: не заасфальтованими відрізками на вулицях У.Кравченко, Сагайдачного, Стефаника, Кармелюка, Підкови, Івасюка. Пані Гальків бідкається, що підрядники останнім часом не ласі до державних грошей. Бо зроблять авансом, а казначейство оплату заблокує. Через короткий час гроші знецінюються, і підприємець реально отримує лише половину вартості виконаних робіт. Не все гаразд і з Демне-Добрянським кар'’єром вапняку, яким користувався цемзавод. Зараз видобуток сировини припинено, а всіх працівників, кажуть, звільнено. Сплачуючи чималу орендну плату, адже під цим кар’єром – 178 га землі, під новим – 103 га, а ще 102 га виділили під будівництво нового цемзаводу, «Миколаївцемент» був основним наповнювачем бюджету сільради. Зараз плата за оренду ще надходить, але чи платитиме орендар і надалі – невідомо.

Щодо обробітку землі, то тут проблем, як таких, немає. Попри те, що колишню агрофірму, що діяла на базі ще давнішого колгоспу «Дружба», у грудні минулого року ліквідовано, ріллю тепер обробляють ФГ «Серміш Агро» (331,2 га) та ТзОВ «Терранова Агро» (578, 65 га). Пайовики, хто має господарку, беруть орендну плату зерном, а міщани – грошима. Люди зараз не дуже ласі до господарок. Приміром, на два села тримають лише 96 корів.

Ще в селі є пилорама, підприємство бетонних виробів, два бари і чотири магазини. Але ось мецената, який би допомагав селу, як каже пані війт, немає.

Поки розмовляємо із працівниками сільради, обговорюємо й ситуацію в державі. У наш час рано чи пізно всі розмови зводяться до обговорення воєнних дій на Сході. Тож і з працівниками сільради зачіпаємо цю тему. Вони розповідають, що у коротку відпустку із зони АТО повернулися четверо мобілізованих чоловіків. Двоє з них неодружені, у інших - по двоє дітей. Сільська влада вирішила надати їм адресну матеріальну допомогу, раніше ж селяни скидалися їм на амуніцію. Один із вояків служить у Львівському батальйоні територіальної оборони. (Якраз цьому батальйону Тернопільська сільська рада уже перерахувала 100 тисяч гривень). Поки брав участь у воєнних діях, його дружина так хвилювалася, що злягла з інсультом. Його односельця, який отримав поранення в ногу, досі лікують. А мати геть чисто “зсохлася” від переживань. Син Ганни Гальків теж військовий. Очікує на відправлення в зону АТО. Мама ж придбала для нього каску, а коли відвозила , подарувала ще одну його товаришеві.

А місяць тому до села приїхала сім’я біженців. Ганна Гальків розповідає, що прийшов до неї глава сімейства. Повідомив, що знайшов будинок і хотів би там жити. «Але ж я не можу зобов’язати власників будинку пустити до себе переселенців», - ділиться з нами Ганна Павлівна. Та все ж прибульці знайшли якесь житло, віддали дитину до місцевої школи, але незабаром знову поїхали кудись – вирішувати житлове питання, не сподобалося їм запропоноване. А потім місцеві жителі в Інтернеті побачили сюжет про цю родину, який і нам продемонстрували. Виявляється, перед тим, як приїхати в Тернопілля, вони жили у Солонці і теж вимагали кращого житла. Навіть встигли написати у всі інстанції кляузи на тамтешню владу, та ще й погрожували повідомити про це російські ЗМІ. Не задоволеними новими сусідами були й самі тернопільчани, особливо родичі військовиків, мовляв, мій син воює, а той дебелий молодець приїхав і в магазині розказує, що любить тільки «русскую водку»…

В одному приміщенні із сільрадою розташувалася сільська бібліотека – невеличка, але охайна. Бібліотекар Ірина Залуцька каже, що має 400 читачів, з яких 80 дітей. Серед найактивніших відвідувачів «храму книг» Христина Ільницька, Аліна Хахула, сестри Ірина та Христина Бетюги. Книжковий фонд постійно оновлюється, а тому у зошиті незадоволеного попиту наразі фігурує лише шкільна література.

Навідуємося і до сільської школи, що неподалік. Директор Віктор Марчишин охоче розповідає про робочі моменти, у першу ж чергу хвалиться ремонтами. Зараз у школі нові вікна і двері, відремонтований фасад. А ще оновлено усі класні кімнати та коридори, відремонтовано санвузли та несправні крани. У найближчому ж майбутньому хотіли б замінити огорожу навколо території школи.

Загалом же шкільні справи ідуть, як звикло. Цьогоріч у Тернопіллі навчається 100 дітей, із них 12 першачків. Це вважається позитивною тенденцією, адже мають практику, коли у класах навчаються по 6 чи 8 дітей.

Також ми відвідали Добрянський Народний Дім. Його зовнішній вигляд та внутрішнє оздоблення заслуговує найвищої оцінки. Директор установи Дарія Лапчук каже, що мають усі необхідні умови для комфортної роботи – тепло, ремонти, нову апаратуру. Учасники художньої самодіяльності не нехтують гуртками, які діють у Народному Домі, а в концертах активно беруть участь як дітлахи, так і дорослі.

Ірина Леськів,

Вікторія Ничта.