575 20141209 1699475806До села можна добратися різними шляхами. Але все залежить нині від того, наскільки вам шкода своєї автівки. Можна через Малу Горожанну по гравійній дорозі. Можна зробити добре коло через Гірське і Липиці. Ми ж попрямували через Ричагів: дорога типу асфальтована, але вже так знищена – подекуди яма на ямі…

Колодрубівська сільрада у своєму підпорядкуванні окрім Колодрубів, має ще й Повергів. Села невеличкі, всього тут проживає майже 980 осіб, та й тих чисельність зменшується. Ось, як розповів війт Ярослав Коваліско, від початку року померло 15 місцевих селян, а лише 4 народилося.

Оскільки ми так довго сюди їхали через оті ями, тож нашу розмову з сільським головою розпочинаємо із обговорення стану місцевих доріг. Пан Коваліско каже, що про покриття сільських вулиць тут стараються дбати. Зробили поточний ремонт Дністровської і Лісової за 16 тисяч гривень, завезли гравію на Зелену на 70 тисяч. 20 тисяч планують витратити на виготовлення технічної документації на капітальний ремонт дороги по вулиці Лесі Українки. А ось Шевченка і Франка – на балансі райавтодору. Добре, що тепер про їх відновлення дозволяється подбати сільраді, до того ж і місцеві підприємці готові скооперуватися. Ще планують вистелити бруківкою тротуар біля сільради, поміняти бордюри, на що запланували 5 тисяч гривень.

Розпитали голову і про автобусне сполучення з іншими населеними пунктами. Найлегше звідси, як і 20 років тому, добратися до Львова: протягом дня на цьому маршруті курсує 5 машин. Із Гірським сполучення взагалі погане: ще зранку автобус привозить вчителів, а потім добирайся у дві сторони чим хочеш. Маршрутки до Миколаєва мають незручний графік: ходять один раз на 4 години, а в неділю до райцентру можна заїхати тільки вечірнім рейсом.

У цьому році Колодрубівська сільрада успішно виконує бюджет. Назбирали 123 тисячі за 10 місяців. Основні надходження поступають за оренду землі. Платять «Миколаївські лани» за 500 га і «Данута» за 122 га. Але надходжень могло би бути більше, вважає війт. Наприклад, на колишньому колгоспному дворі приміщення викуплені, але платять лише за оренду землі безпосередньо під будівлями, а прилегла територія сюди не входить. Ще двоє підприємців займаються вантажними перевезеннями, інший – виробництвом будівельних матеріалів, працює і пилорама. Окрім того, в селах є 5 торгових точок, в яких можна придбати і продукти, і промислові товари.

Також місцеві люди займаються молочним «бізнесом». Возять продукти на базар, в основному до Львова і Щирця. Але зараз худобу тримають далеко не всі, а із числа пайовиків самостійно обробляють землю десь десятеро. Молоді не хочуть куштувати селянського хліба.

Серед іншого, зараз сільська влада займається вуличним освітленням. Днями освітили Лісову і Шевченка (більше кілометра), а ось Франка залишили на наступний рік. Також селяни обгороджують діюче кладовище, на що зібрали 60 тисяч гривень. До речі, в цих селах є два старі цвинтарі, на яких вже нікого не ховають. На одному підходимо до могили повстанців – тут поховано 27 хлопців, вбитих енкаведистами у бою поблизу села. Наступного року, 3 квітня, виповниться 70 років від їх загибелі.

Паралельно ж запитуємо пана Коваліска, хто з місцевих зараз воює в зоні АТО. Розповідає, що мають трьох солдатів. Роман Кузик – строковик, боєць в Нацгвардії, Петро Грущак мобілізований у прикордонні війська (біля Белза), Андрій Маланчук служить у батальйоні «Київ - 2» під Волновахою.

Разом із Ярославом Олексійовичем оглядаємо села. Хвалиться молодими деревами і калиною, які сам садив біля сільради.

У Повергові пан голова показує нам нову будівлю, де має бути ФАП. Є тут і житлові кімнати для лікаря. Хотіли б, щоб там була амбулаторія сімейного типу, щоб стоматолог працював, бо зараз, щоб зуб вирвати, треба їхати у сусідні села. Та наразі просвітку в цьому питанні нема.

У Колодрубах у ФАПі два працівники. Фельдшер Ганна Ковальчук, працює тут вже 52 роки, та молодша медсестра Ольга Ковальчук. Запитуємо про хвороби селян. «Знаєте, - ділиться фельдшер, це - село, люди багато працюють в полі, тож і хвороби відповідні: поліартрити, остеохондрози, гіпертонії…».

У будинку, де має бути садочок, господарюють орендарі. Одну частину під магазин винаймає приватний підприємець, в іншій мешкає священик. Перший, як каже війт, боргує за оренду, другий живе безкоштовно. Але завдяки їм вдалося зберегти будівлю і утримувати в належному стані. А щоб відкрити садочок, треба 2 мільйони, тож і ця затія, швидше за все, нині нереальна.

У церкві св.Юрія неподалік сільради якраз кипіла робота: жінки прибирали всередині святині, брати Ілля і Богдан Сеники, Володимир Шпить і Роман Біляк стелили бруківку на подвір’ї. Люди готувалися до великого свята, адже на вихідних високопреосвященійший Яків, архієпископ Дрогобицький і Самбірський УПЦ КП, здійснив освячення цього храму.

Завітавши до школи, почули гучну музику. Попрямували, як то кажуть, на звук - потрапили на концерт. Учні 7-8 класу проводили для школярів свято «Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо». Підготуватися їм допомогли вчителі Оксана Микитин та Володимир Кордіяка. Заступник директора із виховної роботи Марія Костишин розповіла і про буденне шкільне життя. Каже, що за останні роки збудували свою котельню та замінили теплотрасу. Тепер у класах вдається зберегти необхідний температурний режим. Нещодавно придбали 6 нових комп’ютерів та зробили ремонт у спортзалі. Залишилось замінити вікна.

Наступного року Колодрубам виповниться 575 років. Тож бажаємо, щоб до цієї поважної дати селяни мали змогу, насамперед фінансову, гарно підготувати село.

Ірина Леськів. Вікторія Ничта.