«Господь навчив мене, як любити ворогів і ненавидящих нас. А цього не навчить ніяка школа, окрім тяжкої школи іспитів і довгої розмови з самим собою. Я тепер почуваю себе як не досконалим, то принаймні бездоганним християнином. Як золото з огня, як немовля з купелі, виходжу я тепер із темрявого чистилища, щоб розпочати новий, благородніший шлях життя. І це я називаю істинним правдивим щастям!»

«Поширювати серед невтаємничених у таїнства мистецтва людей любов до прекрасного й доброго, - ось найчистіша, найугодніша молитва до Чоловіколюбця Бога й по змозі некорислива прислуга людству». «Без свідомого розуміння краси людині не побачити Всемогучого Бога в дрібному листячку найменшої рослини».

Ці уривки з листів із неволі Тараса Шевченка навидить о.Ігор Цар у своїй книжці «Покликаним до свободи». І ще: «Скільки сліз пролито заради щастя людини, але від сліз тільки кайдани іржавіють». Це вже слова Лесі Українки вжиті у книзі «За що ми любимо Бандеру». Дієвою могучою Силою Любові видирати з лабет темряви падаючі засліплені душі на світ Божий поклав собі метою життя о. Ігор Цар. Боротьбу за кожне Боже зерно духу показує нам на прикладах героїв, християн, але не споглядачів, а нескорених, незламних діячів, бо й сам такий діяч. Хто його взірці-герої? Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Йосафат Кунцевич, Степан Бандера, Устим Кармелюк, Василь Ярошенко... Всіх не назвати. Який їхній клич? «Бог і Україна». Чому ж ми тривожимось нині, коли поперед нас такі воїни? Не маліймо духом. Не зрадьмо їх.

Ірина Козар