В 2005 році приїхала я з подругами на ювілей до нашої студентської товаришки в Ужгород. Вона зустріла нас на вокзалі, і дорогою до квартири запропонувала нам відвідати одне цікаве місце, яке нещодавно відкрили в місті. Зупинилися ми біля невеликого будиночку з вивіскою : Корчма "Деца у нотаря". Зайшовши у просторий двір, ми були подивовані численними "експонатами" і облаштуванням не то кав'ярні, не то музею під відкритим небом. Різні предмети з гумористичними написами налаштовували на веселий лад.

Тут і веселий "цвинтар" з нездійснених надій, і льох, в якому "В.І.Ленін переховувався від Н.Крупської", і циганський барометр ("баронметр"), і веселий пірат на шхуні, який запрошує з ним сфотографуватися, і ще багато чого, що звеселяло душу та заставляло усміхнутись. Все це було облаштовано з таким почуттям гумору та любов'ю, що не хотілося звідти йти. І кава в цьому незвичному закладі була дуже смачна. А саме меню - це теж шедевр гумористичного жанру. Про це місце не варто говорити - треба побачити! Тоді вперше я дізналася про власника та ідейного натхненника цього місця - Павла Чучку.
Пізніше це ім'я почало мені натрапляти на очі в пресі, в інтернеті. Літом в "Деці" проводилися фестивалі гумору, збиралися цікаві творчі люди - пізніше про це писалося в пресі. На жаль, сама не була присутня на жодному з таких заходів, але дуже б хотілося.
В "Деці у нотаря" згодом побувала ще не раз - возила своїх гостей, зокрема, вуйка з Канади, про якого ми довідалися нещодавно. Минулого року моя ужгородська подруга Світлана повідомила мені, що вони купили будиночок в селі Баранинці поблизу Ужгорода взамін міської квартири. "А знаєш хто у нас в Баранинцях голова сільради? - сказала вона мені телефоном,- Павло Чучка! Господар "Деци у нотаря". Ти би бачила, яке це незвичайне село! Що він тут тільки не понавидумував! Який дитсадок, в який вклали інвестиції японці, який стадіон, де відбуваються надзвичайно цікаві футбольні матчі між сільськими командами... І ще багато чого! Приїжджай обов'язково, ти мусиш це побачити!".
Видалось приїхати через рік в Баранинці, але, на жаль, відбулося одне зі стихійних лих нашої демократії - чергові вибори, і в Баранинцях був уже інший сільський голова. Однак всі зовнішні "діяння" попереднього голови були наявні - і стадіон, і дитячий садок, і каплиця та скульптурна композиція біля церкви. А невдовзі познайомились ми з Павлом Чучкою в Стрию в рамках наших щочетвергових літературних зустрічей в останній місяць минулого року. Він презентував свою книжку "Деца у нотаря" - веселу, іскрометну, з народним колоритом та написану місцевою закарпатською говіркою. На перший погляд читається важко, але послухавши автора -все зрозуміло і весело. Тим паче, що всі незрозумілі слова пояснюються у виносках. Гумор Павла щирий, дотепний, теплий та інтелігентний.
У нього немає "ударів нижче пояса", чи брутальних жартів на кшталт тих неукраїнських гумористів, які заполонили наш неукраїнський ефір. А доброго гумору в літературі в нас зовсім не багато. Тому мені була дуже цікавою постать Павла Чучки. Козацька постава, соковитий голос, дотепний гумор в розмові. Але не це мене найбільше вразило. Шляхетність, глибока інтелігентність, аналітичний розум та мудрість - такі риси виразно прочитувалися в нашого гостя. Все це підтвердилося при розповіді пана Павла про себе - з діда-прадіда він справжній український аристократ.
Сам Павло Чучка теж високосовічена людина, кандидат філологічних наук, має наукові дослідження. Багато розповідав він про свою громадську діяльність та про керування господаркою села Баранинці - рідного села Чучків, показував недаговані та видані ним сільські газети.Така любов до рідного села відчувалася, коли він говорив про Баранинці, такі хвилювання за долю не тільки одного села, а й за долю цілої України - справжній український лицар! Тому недаремно було до нього багато запитань політичного характеру - про теперішню ситуацію в країні, про проблему русинства в Закарпатті, про літературу, культуру та її сучасних діячів.
На все в пана Павла була своя достойна відповідь. І чому так сталося, і що маємо тепер, і що нам далі робити. Довго не відпускали стрияни свого закарпатського гостя. Книжки, газети і веселі сувеніри розібрали в одну мить. Довго ще обговорювали стрияни зустріч. Лейтмотивом обговорення були думки - от маємо все ж справжніх талановитих мудрих українців, та чому у владу обираємо не тих?!..
Отак і живемо - зовсім не весело...