Загадкові контури Королівського Холма

100c9dca03642d3643dbd8ed1039a858 XLНа телебаченні та у пресі витають чутки про дивовижні розкопки у Холмі на теперішніх польських теренах, де ніби-то похований король Данило, останки якого мають перевезти до Львова. Що ж насправді там відбувається? Про це довідуємося, як мовиться, із перших уст: у безпосереднього учасника подій – наукового консультанта польсько-української експедиції, професора, доктора історичних наук миколаївчанина Леонтія Войтовича. Він недавно повернувся з Холму, провівши там усе літо.

(Джерелознавчий аспект проблеми)

Опубліковано у: До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70 річчя. - Т.1. - Київ-Львів, 2004. - С.712-720

Князеві Леву Даниловичу в історіографії не повезло. Практично все життя провівши у сідлі з мечем в руках, „князь думен и хоробор на рати, немало бо показа мужьство свое во многых ратех", „винахідник машин для здобування фортець", не потурбувався про власного літописця, а волинські редактори, князі яких дуже неприхильно ставилися до свого старшого брата, перенесли цю неприязнь на сторінки Галицько-Волинського літопису. Тому сучасному дослідникові доводиться будь-якими крихтинами, які зберегли інформацію про цього князя, який був дуже популярним серед різних верств українського населення, особливо на землях своїх колишніх князівств, впродовж ХV-XIX століть.

Однією з проблем, які торкаються діяльності князя Лева Даниловича, є проблема його столиці в часи боротьби за відновлення єдності Галицько-Волинського королівства. При всій умовності самого поняття „столиці" для періоду феодальних монархій, які вимагали великої рухливості правителя, все ж існували центри, де переважно перебував двір і які у свідомості населення та сусідів виділялися як символи держави і правителя. Подібним є свідчення анонімного каталонського географа середини XIV ст., який писав, що з Польщею межує "королівство Лева, столиця його - місто Лева". Навіть скептики відносять ці відомості до початку XIV ст., але цього одного свідчення замало, щоби вважати Львів столицею князя Лева Даниловича.

Останнім часом відроджується зацікавлення ранньою історією Львова. Однак панівною залишається думка, що місто було засноване королем Данилом і назване на честь свого (найстаршого на той час) сина Лева. Ці здогадки базуються тільки на фрагменті короткої похвали королю Данилові, де літописець зазначив, що він збудував "городи многі". Літопис також підтверджує заснування королем Данилом Холму та Угровеська (Угровська). Можна ще говорити про Данилів. Але жодне з джерел не дає підстав стверджувати, що саме Львів був заснований королем Данилом. Більше того, польський історик М.Кромер, т.з. білорусько-литовські літописи: Археологічного товариства, Рачинського, Ольшевський, Євреїновський та Румянцівський, ряд авторів XVI-XVIII ст.: Мартин Груневег, Йоганн Альнпех, Симеон Окольський, Бартоломей Зиморович, а також один актовий документ кінця XVI ст., вважали, що місто було збудоване князем Левом. На Галицькій брамі міста був латинський напис: "Князь Лев поклав мені підвалини. Нащадки дали ім'я Леонтополіс". Частина дослідників, зокрема А.Чоловський, Т.Коструба, Л.Войтович та Я.Книш, погоджується з цими та іншими аргументами та допускає, що Львів справді був заснований князем Левом Даниловичем. Я.Ісаєвич висловив здогадку, що "Данило здійснював загальне керівництво будівництвом Львова, а Лев безпосередньо очолив будівництво".

Політичні підстави для заснування Львова князем Левом, а не його батьком, були: місто заложене на стику доріг на межі Перемишльського та Белзького князівств, якими Лев Данилович у середині ХІІІ ст. володів. Напевно вартує залишити в стороні міркування археологів, які датують різні знахідки на території Львова Х-ХІІ ст. і більш ранніми часами. Як і у багатьох міст у Львова могли бути попередники - селища, замки, а може і незнане з джерел містечко. Лев Данилович був першим Рюриковичем, який отримав це грецьке ім'я і не існує жодних мотивів, щоби пов'язувати назву міста з ким-небудь іншим. Судячи з опису битви під Ярославом, у 1245 р. Лев Данилович вже був удільним князем і очолював полк свого князівства. На початку 1250-х його брат Роман Данилович претендував на Австрійську спадщину. Було би неймовірним, щоби його старший брат, який зі своїм військом в цій війні діяв цілком самостійно, не посідав окремого уділу. По смерті короля Данила за Левом залишилися Перемишльське, Белзьке і Галицьке князівства. Останнє він мав отримати як найстарший з Даниловичів по смерті короля Данила. Перемишльське князівство могло бути йому надане до 1245 р., а скоріше ще у 1240 р., коли Данило Романович покладав надії на союз з угорським королем Белою IV і їздив з сином в Угорщину, сподіваючися скріпити цей союз шдюбом. Белзьке князівство могло відійти до Лева Даниловича невдовзі після битви під Ярославом в якій брав участь белзький князь Всеволод Олександрович. Після цього про вже немає жодних згадок у джерелах.

Львів вперше згаданий під 1256 р. при описі пожежі у м.Холмі: "Таке полум'я було, що по всій землі було видно заграву. Бо і з Львова, дивлячись по белзьких полях, було видно заграву від сильного полум'я пожежі". Поза сумнівами місто з такою назвою на той час вже існувало. Російський військовий письменник і історик Ф.Глінка (1786-1880), який був у Львові у 1805 р., бачив університетську бібліотеку, де цікавився стародруками та рукописами, занотував у своєму щоденнику, що Львів заснований 1245 р. князем Левом, який був одружений з дочкою угорського короля Бели. Ця версія виглядає дуже вірогідною, хоча брак джерел залишає це питання відкритим.

У 1259 р. на вимогу улусбека Бурундая Лев Данилович мусив розібрати укріплення Львова. Одночасно були розібрані або спалені укріплення Данилова, Стіжка, Кременця, Луцька і Володимира. Стожок та Кременець витримали облогу військ Батия у 1241 р., Кременець встояв перед Куремсою у 1257 р. Це дозволяє припускати, що або Львів мав дуже значні укріплення або місто було княжою столицею як Володимир.

Данило Романович не любив Галича за постійні конфлікти з його боярством, яке сильно відрізнялося від волинського боярства і добивалося обмеження князівської влади. Через те він і перемістив столицю до Холму у волинській частині землі, зберігаючи традиційний титул князя галицького, замінений пізніше на королівський. У Лева були ті ж підстави не любити Перемишль, бояри якого не відрізнялися від галицьких. Не даремно ж двірський Андрій мусив здобувати Перемишль штурмом і "удоси" місцевого владику. В останній чверті ХІІІ ст. Львів взагалі опинився в самому центрі володінь Лева Даниловича на перехресті галицьких і волинських шляхів, що теж мало істотне значення.

Львів швидко відбудував свої укріплення. Б.Зиморович датував це нове будівництво 1270 р., що також цілком ймовірно. Археологічні дослідження виявили сліди цього будівництва в районі міського арсеналу - зразки дерев'яних конструкцій, датованих 1270-1290 рр. За хронікою львівських домініканців в районі нового будівництва на місці пізнішого домініканського монастиря був терем князя Лева. Місто мусило бути досить серйозно укріпленим раз хан Телебуга після двохнедільної облоги у 1287 р. не рішився його штурмувати. Сьогодні археологи схильні територію Львова ХІІІ ст. поширювати від Високого замку до р.Полтви на півдні, заході і сході, а не лише в районі Підзамча і вул.Б.Хмельницького, як вважалося раніше.

Отже, є всі підстави припускати, що Львів часів князя Лева Даниловича не був незначним провінційним містом на кордоні Перемишльського князівства. Але цього мало для визначення місця столиці. Правда, на користь такої гіпотези свідчать і деякі міркування з приводу гербу міста.

Найдавніший герб Львова - крокуючий лев - повністю співпадає з гербом міста Ломпертсас (Берегсас), яким це місто користувалося по меншій мірі з першої половини XIV ст., коли він був законодавчо закріплений дружиною короля Карла Роберта, яка володіла містом. Ломпертсас був центром жупи Берег, яка ввійшла до складу володінь Лева Даниловича на думку багатьох дослідників не пізніше 1281 р. Останнім часом І.Мицько висунув досить аргументовану версію щодо отримання Левом Даниловичем частини Закарпаття у 1290 р. після смерті Ласло IV від його небожа Андрія ІІІ за відмову від претензій на Угорську спадщину. Отож геральдичний знак князя Лева, який був гербом його столиці, міг стати і гербом центру закарпатських володінь.

Однак найважливіші аргументи треба шукати у писемних пам'ятках.

Легендарна частина литовських літописів зберегла розповідь про сина великого князя литовського Тройдена (1270-1282) Римонта, який ніби-то вчився руської мови і прийняв християнство при дворі князя Лева у Львові. Папір, на якому написано найдавніший з цих літописів (т.з. літопис Археологічного товариства) датується 1582 р., почерк - кінцем XVI ст. В розповіді багато легендарного, є неточності: Тройден не був одруженим з мазовецькою княжною, навпаки, його дочка Гаудемунда-Софія була одружена з мазовецьким князем Болеславом ІІ Земовитовичем. Тройден був суперником Лева у боротьбі за литовський престол, але в різні періоди їх стосунки могли бути різними. Відомості до літопису могли потрапити з житія або традиції Римонта-Василя-Лавриша. Вирішальним таке свідчення назвати не можна, але відкидати також не варто.

Але, є ще кілька джерел польського та угорського походження, які торкаються цього періоду. Родинні стосунки Лева Даниловича з Арпадовичами зблизили його і з іншими родичами дружини. Рідна сестра Констанції - Кунегунда (Кінга) була, як і вся родина Бели IV, фанатично віддана релігії. Польські хроністи Я.Длугош, М.Кромер, М.Бельський, В.Хмельовский писали про "шлюб чистоти" Кунегунди (1234-1292) з краківським князем Болеславом Встидливим. По смерті мужа у 1279 р. Кінга пішла у монастир кларисок у Сончі, якому офірувала подаровані її землі. У монастирі вона стала аскеткою. Було написане її житіє, а у 1684 р. Кінга була беатифікована католицькою церквою. Житіє Кінги зберегло деякі відомості про Констанцію та Львів. Між обома дворами були дружні відносини. По смерті бездітного Болеслава Лев навіть претендував на польський престол. У 1302 р. у тому самому монастирі кларисок в Сончі померла його дочка Святослава. Всі сумніви, які виникали у дослідників при інтерпретації джерел про Святославу, остаточно розвіяв відомий польський дослідник генеалогії Романовичів Д.Домбровський. Можна вважати, що Святослава Львівна стала черницею, напевно, не без допомоги тітки Кінги.

Житіє Кінги подає відомості, що і сама дружина Лева Констанція творила чуда у Львові, проявляла християнське милосердя до знедолених і немічних. Цю побожність княгині підтверджує і традиція, згідно якої князь Лев побудував для неї храм Іоанна Хрестителя. Частина дослідників датує збережену будову храму ХІІІ ст., інші - XIV ст. Зрештою первісний храм міг бути дерев'яним і пізніше перебудованим на тому самому місці. Грунтовних розкопок там не було, тому датування храму залишається дискусійним. Давні польські автори приписували релігійному впливу княгині і відхід князя Лева у монастир на схилі віку після її смерті.

Якщо Житіє Кінги було написано відразу після подій, про які у ньому розповідається, то його свідчення про перебування двору Лева Даниловича у Львові набувають ваги поважного аргументу.

Видавець Житія В.Кемтшиньский мав у своєму розпорядженні три рукописи, старший з яких (рукопис Замойських) був переписаний у середині XV ст. Дослідник дійшов до висновку, що "всі відомі сьогодні тексти походять безпосередньо чи посередньо з рукопису пергаменового з року 1401, який колись був власністю францісканців краківських". У 1401 р. на прохання абатиси сондецького монастиря Зеленьскої вперше було підняте питання про канонізацію Кінги. Але рукопис 1401 р. не сходився з текстом, яким користувався Длугош, подаючи відомості про Кінгу. Комісари канонізаційного процесу 1684 р., дослідники XVIII ст. М.І.Франкович та Ф.Петриковский вважали рукопис 1401 р. оригіналом. М.Франкович у 1718 р. писав, що Длугош користувався працею теолога-францісканця о.Станіслава, який ніби-то був автором оригіналу. У 1727 р. при спробі видання Житія у варіанті Длугоша з'явилася версія, що о.Станіслав жив за 73 роки до завершення праці Я.Длугоша, тобто на початку XIV ст. Ця версія не виглядала переконливо, тому з пізніших дослідників тільки Г.Зейссберг підтримував можливість тотожності рукопису 1401 р. з оригіналом.

Сам В.Кемтшиньский вважав, що текст, яким користувався Длугош, старіший за рукопис 1401 р. і, напевно, походив від незнаного оригіналу. Аналізуючи текст Житія і його джерела, він дійшов висновку, що оригінал був написаний на свіжому матеріалі між 1317-1329 рр., а точніше бл.1320 р. Його висновки практично без змін прийняли польські історики Р.Пілат (1319 р.), О.Свьонтек (1317-1330) та М.Г.Вітковська. Остання звернула увагу, що в самому тексті використано методи не властиві для агіографії XIV ст.: промова-тестамент в описі смерті святої, посилання на джерело.

Французький дослідник П.Давід, погоджуючись з багатьма висновками В.Кемтшиньского, датував текст пам'ятки кінцем XIV ст. Обидва історики признавали, що Длугош використав текст старший за рукопис 1401 р. Обидва були згідні, що оригінал не міг бути написаний раніше 1317 р., так як в тексті згаданий св.Людовик, єпископ тулузький, який тільки у цьому році був канонізований папою Іоанном ХХІІ.

Житіє, як і інші пам'ятки цього жанру, складається з двох частин - власне "житія" і "чудес". Друга частина не могла бути написана раніше 1329 р., про що є свідчення в тексті. Тому і сама пам'ятка не могла бути складеною раніше цього часу. Але перша частина, як вважав В.Кемтшиньский, була написана раніше за "чудеса". Ніхто з дослідників не сумнівався, що обидві частини мали різних авторів, що зрештою кидається в очі при читанні тексту. П.Давід та В.Кемтшиньский розходилися тільки в датуванні джерел, якими користувався невідомий автор оригіналу. Авторство Станіслава обидва вважали непорозумінням (це автор Житія святої Саломеї, чий текст був переписаний разом з Житієм Кінги в кодексі Замойських).

Перша частина "Житія", як зазначено самим автором, була написана з використанням писемних джерел, зокрема Хроніки угорської і Хроніки краківської. Щодо Краківської хроніки сумнівів немає - це Житіє краківського єпископа Станіслава, коротка версія якого була написана бл.1242 р., а повна - між 1257-1261 рр. Важче з Угорською хронікою. З неї взято відомості про родинні зв'язки Кінги та родину Бели IV. Тут думки дослідників повністю розходяться. Г.Зейссберг та Я.Домбровський ототожнили цю хроніку з першою частиною Хроніки Яна Туроці, яка була видана у Брно у 1488 р. Але "Угорська хроніка" Я.Туроці (бл.1435 - 1488/90), яка у своїй першій частині є зведенням різноманітних анналів, хронік, діянь, ніяк не могла бути відомою навіть авторові рукопису 1401 року.

З усіх відомих угорських хронік матеріали, використані в Житії Кінги, найближчі до хроніки Марка Кальті. Капелан короля Лайоша І Марк Кальті, один з найкращих істориків свого часу, закінчив своє зведення хронік з історії Угорщини 15.05.1358 р. Він критично підходив до праць попередників, приймаючи тільки правдиві свідчення і відкидуючи сумнівні. На думку П.Давіда автор першої частини Житія використав саме цю хроніку. Виходячи з цього, він датував "Житіє" кінцем XIV ст. Однак дослідник виходив із засади, що не існує іншої угорської хроніки, окрім хроніки Марка Кальті, звідки можна було би почерпнути матеріали для "Житія". Не могла ж, на його думку, зберегтися у Польщі угорська хроніка невідома у самій Угорщині. Починаючи з 1370 р., виготовлялися багатоілюміновані копії хроніки Марка Кальті. Нині їх відомо аж п'ять. Одна з них, яка містить 135 мініатюр, була у 1374 р. подарована французькому королеві Карлу V. Дуже ймовірно, що така копія була і у Польщі, на той час об'єднаній персональною унією з Угорщиною.

Спочатку так само міркував і В.Кемтшиньский. Взявши текст Марка Кальті, він звірив його з відповідними місцями Житія. При деяких досить значних співпадіннях виявилося, що джерело, яким користувався автор Житія було докладніше і різноманітніше. Не знайшовши аналогів серед угорських джерел, В.Кемтшиньский прийшов до висновку, що автор Житія користувався незнаним угорським кодексом другої половини ХІІІ ст. Ця хроніка могла потрапити в Сонч разом з іншими книгами Кінги, залишилася незнаною пізнішим угорським хроністам і загинула з рештою сондецьких рукописів, серед яких був і псалтир, з якого молилася княгиня Кінга.

У XIV ст. до появи зведеної праці Марка Кальті в Угорщині не було жодної хроніки, яка би могла послужити джерелом для автора першої частини Житія. Праця францісканського провінціала Яноша, яка могла бути відомою польським францісканцях, охоплює правління королів Ласло IV та Андрія ІІІ, боротьбу за спадщину Арпадовичів у 1301-1308 рр. та правління короля Карла Роберта до 1332 р. Правда, Яношу належить також інтерполяція у "Діяннях угорців" про страту вбивці королеви Гертруди ван Банка і винищення його роду, але немає жодних відомостей, що він щось писав про сім'ю короля Бели IV.

У ХІІІ ст. жив ще один цікавий угорський історик - магістр Акош. Він мав університетську освіту, у 1242-45 рр. був капеланом короля Бели IV, у 1248-61 рр. - кацлером королеви - матері Кінги, одночасно займаючи уряд кустоса у Секешфегерварі (1248-1251) та пробста у Буді (1254-1273). Магістр Акош склав список угорських королів за 1162-1205 рр., який у 1270-1272 рр. доповнив короткими розповідями про події 1205- 1272 рр. Ці відомості були включені у зведену хроніку Марка Кальті. Магістр Акош вносив свої поправки і у "Діяння угорців", доповнивши їх списком знатних родин угорського походження. В його версії засновник династії Арпад був лише одним з угорських вождів. На думку відомого угорського дослідника Д.Дьєрфі магістр Акош був також автором знаменитого "Діяння гуннів", але більшість інших дослідників (Л.Хайнеман, Р.Ф.Кайндль, І.Маджар, Б.Хоман, Я.Хорват, Е.Маюс) авторство останньої пам'ятки приписують клірику короля Ласло IV, який писав у 1282-1285 рр.

Не викликає сумнівів, що магістр Акош був близько зв'язаний з родиною короля Бели IV, знав Кінгу особисто. Під час своєї подорожі на батьківщину княгиня могла отримати в дар від цього автора і привезти з собою один з варіантів його праці. Цей варіант відрізнявся від того, чим користувався пізніше Марк Кальті. Марк міг і переробити та скоротити початковий текст магістра Акоша. Акош був ідеологом баронів, для нього король був тільки першим серед рівних. В тексті могли бути деякі оцінки не дуже приємні для Арпадовичів, може тому від нього залишився тільки перелік імен та подій. Правда, у Житії смерть короля Андрія ІІІ помилково датована 26.09.1235 р. змісь 21.09.1235 р. Магістр Акош не міг зробити такої помилки, але її легко міг зробити автор Житія, який користувався його хронікою.

У фрагменті Житія, де говориться про Данила Романовича, він названий "істинним герцогом Руським", в чому можна помітити відбиток духу часу, коли переговори галицько-волинських володарів з Римом мали реальні перспективи. Такий фрагмент ще міг з'явитися у хроніці другої половини ХІІІ ст , пізніші пам'ятки титулували Данила королем.

Таким чином виглядає дуже правдоподібно, що автор Житія користувався хронікою магістра Акоша, яка могла бути подарована княгині особисто самим магістром і привезена нею у Сонч, де пізніше загинула з іншими книгами.

Є і інші свідчення на користь версії В.Кемтшиньского. У Пролозі Житія зазначено, що автор розпочав роботу на прохання кларисок. В числі своїх інформаторів він називає і осіб, які добре знали Кінгу. Звичайно, подібними прийомами користувалися майже всі автори житійної літератури, особливо частини "чудес". Але більшість осіб, названих автором Житія, можна ідентифікувати.

Одна з інформаторок - сестра Катарина Одолана, яка згадується частіше за інших, відома як абатиса цього монастиря з документів 1293, 1313, 1316, 1317, 1324, 1330 рр. Дуже ймовірно, що саме абатиса Катарина і була ініціаторкою написання Житія

Інформаторкою названа і Добеслава, вдова краківського палатина Януша. Януш з роду Старжів у 1284-1285 рр. був тільки краківським Каштеляном, але старенька вдова цілком могла приписати покійному мужу і ті посади, які він не займав. У 1271-1279 рр. Януш був сандомирським воєводою і саме в цей час Добеслава могла зустрітися з Кінгою вперше.

Отже, на мій погляд, версія В.Кемтшиньского щодо датування першої частини Житія часом бл.1320 р. виглядає правдоподібною. Автор користувався хроніками та свідченнями сучасників подій, а отже і відомості про перебування двору Лева Даниловича у Львові заслуговують на увагу.

Згадки про князя Лева Даниловича зберегли і деякі угорські документи. Так у грамоті угорського короля Карла Роберта вiд 7.02.1326 р. при поданні відомостей про угорсько-чеське суперництво з початку XIV ст., розповідається про похiд короля на Русь за першою дружиною ("in rutheniam, quo cum quibusdam baronibus regni nostri fidelibus pro adducenda pima consorte nostra accesserumus"). В доповнення цього факту у іншому джерелі, вiдомому пiд умовною назвою "Anonymi Descriptio Europae Orientalis", яке датується дослiдниками першою половиною 1308 р., є фрагмент про потужного володаря на iм'я Лев, дочку якого взяв за дружину угорський король Карл ("Loco imperatoris habet unum ducem permaximum vivorum, qui vocatur dux Leo, filiam huius Leonis duxit nunc in uxurem rex Ungarie Karulus". З приводу інтерпретації цих повідомлень триває полеміка між угорським вченим Д.Крістовим та польським вченим С.Срокою, до якої долучаються і інші вчені.

Очевидно, що розв'язання цієї та подібних загадок, пов'язаних з життям та діяльністю князя Лева Даниловича, лежить в площині джерелознавчих студій, перш за все документів польських, угорських та німецьких, дослідження яких під таким кутом зору тільки починається. Не можна вважати завершеним і дослідження грамот князя Лева, більшість яких дійшли у сфальшованому вигляді. Ця проблема вже давно належить до сталих зацікавлень О.Купчинського.