20120819 1187752472- Олександре, усі ми родом із дитинства. Ваші захоплення також звідти?
- Очевидно, що так. Адже малими ми часто ходили на склозавод на Болоні у Миколаєві, де вироблялося гутне скло, а довкола лежали гори каміння і кольорового битого скла – червоного, синього, зеленого, жовтого. Ми любили порпатися у ньому і вибирати кольорові шматочки. Можливо, це і відбилося на подальшому занятті. А ось у Сибіру, коли проходив переддипломну практику у Братську, познайомився із правдивим кольоровим камінням, бо з дому знав лише сірий демнянський. Коли я побачив виготовлені із самоцвітів підставки, підсвічники, попільнички, то зрозумів, що це просто марнування і руйнування каменю.

Це не розкривало його, а навпаки - зводило до рівня попільнички. Мені захотілося попрацювати і довести людям красу каменя. З цього все і почалося. Потім ще служба в Армії у Забайкаллі того ж Сибіру. Служба на чужині теж вплинула на життєві погляди, філософію. Бо чужина є чужиною, там починаєш більше розуміти життя.

- Хто був Вашим учителем?
- Мене вчили підручники, музеї, самоаналіз життя і творчості тих майстрів, яких уже не було.
- А хто з митців найбільше імпонує?
- Ця відповідь може бути не надто об’єктивною, бо мистецтво багатогранне. Майже кожен митець цікавий і неповторний своїм світоглядом і технікою.
- До слова, Ви освоїли багато ювелірних технологій обробки каменю…
- Освоїв і винайшов нові, отож оперую техніками, які застосовували колись і застосовують нині – від античних часів до сучасних найновітніших технологій. Доводиться не рахуватися із часом, з хобі (рибалка, полювання та інші).
- Тематика Ваших робіт надзвичайно різноманітна. Що впливає на вибір теми?
- Події із життя, природа. Від кам’яної доби, трипільської культури, скіфів та інших культур до космосу. Все це - життя та історія, все це цікаве і важливе.
- Чи є якісь теми, які Вас не цікавлять?
- Напевно, ні. Бо мушу усе перепустити через серце, через душу.
- Чи багато часу Вам потрібно на створення одного шедевру, бо інакше Ваші творіння і не назвеш?
- Це залежить від складності задуму. Від одного-трьох місяців до трьох-чотирьох років. А, наприклад, для втілення роботи «Рябчики» (рослина занесена у Червону книгу і росте тільки у декількох регіонах України, зокрема й у нас) тільки підходящий камінь шукав 12 років.
- Розкажіть про роботу «Характерник Тарас».
- При її виготовленні, щоб бронза не була просто уламком металу, я додав старі, майже витерті монети, якщо можна так сказати, козацької доби. (Для нумізматів: вони не мали великої цінності за своїм станом, а для мене були цінними своєю енергетикою, бо їх тримали у руках тисячі людей, адже у козаків був грошовий обіг). Хотілося, щоб енергетика цих монет додалася у розплавлений бронзовий сплав.
- Ви є автором медалі, приуроченої Незалежності України.
- Це єдина медаль, яка була випущена в Україні до першої річниці Незалежності і першого всесвітнього Конгресу українців у Києві у 1992 році. Навіть Нацбанк не випустив нічого до цієї дати, бо монетний двір утворився через сім років після здобуття незалежності. Приємно, що ця історична пам’ятна медаль народилася у Миколаєві.
- Кажуть, Вам вдається розпізнати душу каменю. Це насправді так?
- Якщо ти щиро ставишся до того, що робиш, то і віддача може бути такою ж.
- Чи підраховували Ви свій мистецький доробок?
- Вважаю, що зробив ще небагато, тому не підраховував. У мистецтві важлива не кількість, а якість.
- Ви були близькими друзями з Іваном Сколоздрою. Чи відбилося це якось на Вашій творчості?
- Він був людиною, яка несла позитив, унікальне тепло, пожертвував собою заради мистецтва. Це не проходить безслідно. Жаль, що не шанували його за життя. З митцями часто так буває: їх починають розуміти і цінувати тільки після смерті.
- Вам пропонували престижні роботу і житло за кордоном, не кажучи вже про столицю України. Чому відмовилися?
- Це складне запитання. Для мене має велике значення мікроклімат, енергетика, а не гроші. Тому залишаюся і працюю у Миколаєві, бо народився тут і відчуваю сильну потужну енергетику рідних теренів. Впевнений, що Іван Сколоздра у Києві з його багатокілометровими автомобільними корками чи інших містах Європи й Америки не зміг би щиро працювати і стати всесвітньо визнаним унікальним митцем, який показав світові наші звичаї, культуру - неповторність.
- Але ж Ви відмовилися і від багатьох замовлень ювелірного характеру?
- Я не ювелір, я художник по каменю і металу, використовую будь-який матеріал: від простих булижників до діамантів, від простих металів – до дорогоцінних. Використовую у міру творчого задуму. Для мене будь-який камінь і будь-який метал однаково важливі.
- Які періоди Вашого життя були найскладнішими?
- Усе життя цікаве і складне. День і ніч, радість і розчарування, зима і літо.
- А як ставляться до Вашого заняття рідні?
- Відповім коротко і по-філософськи: мистецтво потребує жертв.
- Кажуть, донька пішла Вашими слідами.
- Донька закінчила Львівську національну академію мистецтв, факультет художнього металу, син перейшов на другий курс Академії друкарства.
- Можете розповісти про свої творчі плани?
- Задумів у мене років на триста. Стільки, на жаль, не проживемо. Тому хочеться ліпше розкрити і показати нашу історію, культуру, природу. Те, що нас оточує, тішить, хвилює, одним словом – життя. Маю серйозні задуми як данину пам’яті про Фаберже, але на це потрібно хоча б два 2 роки. Про Прийму готую дві роботи. Весь час я у пошуках, в експериментах. Не займаюся виробництвом. У мене в планах так і залишається експериментальна творча студія-лабораторія, яка потребує колосальних затрат енергії, часу, матеріальних ресурсів. Хочу подякувати тим людям, які цікавляться, розуміють, шанують, підтримують морально, а деколи і матеріально мою творчість. Усі міжнародні визнання і нагороди – це заслуга не лише моя, а всіх нас. Бо це все сильно взаємопов’язано у Бога, у космосі, у житті. Це наші спільні перемоги і нагороди. Це – не престиж Миколаєва, це – престиж держави. Наша земля багата на таланти, просто треба нормального ставленння і підтримки влади в розвитку культури і мистецтва, як є у Європі та в усьому цивілізованому світі. Тоді й Україну будуть сприймати не як країну «третього сорту».
- Миколаївчани, жителі району помітно зачекалися на персональну виставку Ваших творів не тільки у Києві (туди не кожен має можливість поїхати), а й поближче до нас. Чи можемо сподіватися на таку очікувану мистецьку подію?
- Це доволі непросто організувати, бо мої роботи знаходяться у музеях і власних колекціях (я їх не колекціоную). І коли власники привозять з усіх куточків України і з-за кордону мої твори, тоді відбувається виставка. Також стоїть питання якісної експозиції творів, охорони і страхування. Я б дуже хотів зробити ще одну персональну виставку хоча б у Львові. Маю домовленість із власниками моїх робіт про експонування, але це все не так швидко і просто робиться. Треба залучати спонсорів, щоб такий задум швидше втілити.
- Які якості найбільше цінуєте у людях?
- Щирість, розум, почуття гумору, креативність і, звично, порядність.
- Що б ви хотіли змінити у державі?
- Свідомість, культуру, ставлення до людей. Бо держава – це всі ми. У державі важко, бо людям важко, але це можливо змінити при умові, якщо самі люди хочуть зробити кращим життя для держави.
- А у Миколаєві?
- Потребує змін на краще культурно-мистецький напрямок. Зокрема, доведення до логічного завершення ідеї, на яку вже затрачено багато часу та енергії, - народження у нашому райцентрі нової галереї, можливо, школи, можливо, художнього музею. Щоб могли не тільки наші діти і внуки, але і ми самі, наші друзі та гості задовольняти свої естетичні та духовні потреби. Але це питання до нашого депутатського корпусу, до районного та обласного відділів культури, до всіх нас. Бо це місто – наш маленький дім. А мені одному тяжко це втілити. Якщо захочемо – ми це зробимо, якщо ні… До речі, нагадаю: ще Америки як держави не існувало, а наше місто вже було засноване на підставі привілею короля Сигизмунда Августа 20.02 1570 року, культура наша налічує близько 8000 років (дозволю собі сказати, що коли на наших теренах вже навчилися випалювати кераміку, в інших європейських країнах ще збирали і вживали корінці).
- Мистецтво і політика – різні речі. Але таки як людина із активною громадянською позицією, чи віддаєте Ви перевагу якійсь із політичних сил?
- Я не вступав і не вступаю у жодну партію, бо творчість забирає абсолютно весь час, а просто посидіти для «галочки» – це не в моїх принципах. Хоча знаю, кому із політиків варто довіряти.

Розмовляла
Анна Микитин.