У Миколаєві живе ще одна людина, яка готова обійняти півсвіту і чию маленьку квартиру відвідують не рідше, ніж великі громадські споруди. Його називають «галицьким Фаберже», але його мистецькі роботи із дорогоцінного каміння та металу настільки оригінальні, що колись будуть говорити – це стиль Міро. Він –  дорогоцінна окраса Толоки, потрапити до нього в гості є вінцем цього свята.

Коштовні камені нічого не вартують, якщо вони не потраплять у руки Міро – тоді вони стають вічністю. Поети лише мріють «собі закам‘яніти» серед красот життя, а Сашкова душа вже втілилася то в золотих пташок, то в «замріяну мишу», то у вепра, то в «закоханих оленят», то в «старе місто», то в кумедну мисливську сцену, то в кота-батяра, то у весняну бистрицю, в якій виблискує рибина, то у вічнозелену сосну, то в дикий фіолетовий тюльпан, який нічим не відрізняється від справжнього і який зацвітає саме на придністерських долинах Миколаївщини. Це не просто підшукати природній камінь, який би відповідав кольору і структурі живої стеблини чи пелюстки квітки, а ще ж втілити в ньому свій дух наснаженою працею, і покликавши Господа Бога собі в допомогу.
Напевно серед тих тисячі камінів, які Сашко перебирав, він і наткнувся на магічний камінь успіху, до якого коли торкнувся, то відчув Вічність. Камінь заграв, заблискотів усіма барвами світу, сфокусував неземне світло і запалив у серці непогасний вогонь. Ніхто не бачив, що камінь горить вогнем – а в Сашка він горить, та ще й зігріває людські душі і так буде роки й роки. Бо немає серед зримого світу чогось більш вічного, ніж камінь, який постійно виділяє тепло. І яку треба мати мужність і силу характеру, щоб вступити у двобій на перший погляд із мало чим привабливим кам’яним шматком, відсікти в ньому все зайве – і нічого більше, лиш набрати повні груди повітря і вдихнути життя. Можливо, якби Господь створив людей не з глини, то вони були б значно досконалішими і жили б набагато довше. А можливо Господь виготовив лише глиняну форму – а ви, люди, вже самі шукайте її наповнення! Чим наповните – тим і будете!

Із роману «Галичина»
Юрія Николишина.