Михайло Хомчак («Владко», «Барський», «Касіян», «Мар’ян») народився 5 грудня 1921 року у Миколаєві в сім’ї Степана і Софії з роду Устияновичів. Після закінчення місцевої школи, вчився у Львові. У 1939р. став членом ОУН. У 1941 р. енкаведисти заарештували його і відправили на слідство в тюрму. Із початком німецько-радянської війни у червні 1941 р. М.Хомчака і частину в’язнів етапом відправили до Бердичева (Житомирщина).

Під час нальоту німецької авіації охорона тюрми почала розбігатися, і тому багато в’язнів врятувалися втечею. Незабаром Михайло Хомчак повернувся до Миколаєва, далі, як і Михайло Гнатів і Степан Янкевич, вчився у Львівській торговельній школі. Брав участь у роботі ОУН, займався виховною роботою з молоддю, а також деякий час був зв’язковим Михайла Палідовича-Карпатського. З приходом більшовицької влади у липні 1944 р. М.Хомчак переходить у підпілля. Діє у Службі безпеки аж до смерті. У серпні 1945 р. його призначено референтом СБ Стрийського надрайонного проводу ОУН, де він перебуває до квітня 1946 р. Опісля аж до 1948 р. М.Хомчак – заступник референта СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН.

8 лютого 1948 р., згідно із документами МДБ, під час облави у лісовому масиві поблизу Верхнього Синьовидного було виявлено бункер з дев’ятьма повстанцями. Майже увесь день тривав запеклий бій, у ході якого усі підпільники загинули. Серед загиблих був і М.Хомчак. Тіла убитих повстанців відвезли до Сколього. Про цей героїчний бій складена пісня «В Синєвідську Вижнім, у районі Сколе».

Про цей бій повідомляється, зокрема, в особливо секретному звіті секретаря Дрогобицького обкому КП/б/У Горобця на ім’я заступника завідуючого управління з перевірки партійних органів ЦК КП /б/У Стоянцева.

6 грудня 1948 р. у с.Топільське Перегінського району Станіславської області під час сутички з облавниками загинули референт СБ крайового Проводу «Карпати-Захід», член ОУН з 1937 р., Володимир-Роман Лівий («Митар», «Йордан») та його дружина Дарія Цимбаліста («Оля»). Чекісти вилучили багато важливих документів Служби безпеки. В тому числі і зошит «Йордана», у якому були записано, що у лютому 1948 р. в криївці загинули окружний референт «Сайгор», технічний референт «Галин», бойовик «Чорний» і ще два підпільники. Про смерть «Владка» у записах немає інформації. А ось вилучений тоді атестаційний лист командування СБ з діловими та особистими характеристиками есбістів серед іншого пропонував присвоїти звання поручника «Владкові». Про нього тут написано: «Владко» - округ № 24, 1921 року народження, освіта середня, займана посада – заступник окружного референта СБ, член організації з 1939 року, в СБ з 1944 року, пройшов курси СБ: тижневі в 1944 році, «Корнило» 10 денні в 1948 році, окружна референтура СБ і тижневі в 1948 році «А/Б–25»».

Можна припустити, що «емгебісти», подаючи у вищестоящі партійні органи інформацію про ліквідованих 8 лютого 1948 р. підпільників, просто дописали «Владка», щоб збільшити свої «досягнення» у боротьбі з українським підпіллям.

Рідний брат «Владка» Володимир Хомчак (1934 р.н.) розповідав, що Михайло не міг загинути в Сколівському районі у 1948 р., оскільки в 1950 р. від нього прийшла таємна записка, адресована Наталії Сторонській з Миколаєва, яка була його нареченою. У записці М.Хомчак просив дівчину прибути на зустріч з ним в умовлене місце на Бережанщині і вказував точні координати. Однак Н.Сторонська на зустріч не поїхала, бо у той час була студенткою Львівського медичного інституту і небезпідставно побоювалася, що за нею можуть прослідкувати.

За деякими даними (на нашу думку - точнішими) «Владко» загинув 7 лютого 1952 р. під час бою з облавниками у криївці неподалік с.Мечищів на Бережанщині. Його місце поховання невідоме. У 1997 році на місці загибелі М.Хомчака було посвячено символічну могилу. В урочистостях взяло участь багато людей з навколишніх сіл та велика делегація з Миколаївщини. Серед священиків виділявся 94-річний о.Владика, два сини якого загинули в УПА. Слово мали заступник голови Львівської обласної ради Ярослав Гнатів, політв’язень Мирон Лесько та інші промовці.

Роман Сколоздра.