7. Марина Мнішек

На початку XVII ст. Юрій Мнішек підтримав самозванця, який видавав себе за молодшого сина московського царя Івана Грозного – Дмитрія.

Царевич Дмитрій загинув за непевних обставин. Дослідники досі сперечаються, чи це була випадкова загибель, як випливає із слідчої справи комії князя Василя Шуйського, чи його вбили підручні боярина Бориса Годунова, як вважали сучасники. Борис Годунов і офіційна московська влада називали самозванця Григорієм Отреп’євим, дрібним дворянином, який втік з монастиря, в чому є поважні сумніви. Самозванець знайшов притулок у Самборі при дворі Юрія Мнішка, заручився з його дочкою і пообіцяв майбутньому тестеві Новгородське і Псковське князівства. У 1604 р. Мнішек став збирати армію для походу на Москву. Під знамена самозванця зголосилося 2,5 тисячі охочих, в т. ч. 1420 запорозьких козаків, 580 гусарів та бл. 500 піхотинців. Гусарський полк Адама Жулицького розгортався у Дроговизькому старостві. У його рядах перебував шляхтич Іван Терлецький, якому пізніше довелося стати миколаївським війтом. Не має сумніву, що на огляді цього полку у Дроговижі та Миколаєві були присутніми самозванець, Юрій Мнішек з дружиною та дочкою і Ядвіга Тарлова з Жмігроду.

15 серпня 1604 р. військо Самозванця виступило на Москву. Йому вдалося доволі легко здобути московський трон. З пишним супроводом урочисто в’їхала в Москву 2 травня 1605 р. Марина Мнішек. Через 6 днів внучка Миколи Тарла взяла шлюб з самозванцем і офіційно стала московською царицею. А ще через 6 днів у Москві вибухнуло повстання, організоване князями Шуйськими. Лжедмитрій І загинув і афера провалилася. Воєводу Мнішка пропустили у Польщу, а Марину затримала ватага авантюристів, які прагнули продовжувати боротьбу, знайшовши іншого самозванця. Марина мусила визнати цього другого самозванця своїм мужем і, навіть, народила від нього сина. Після загибелі Лжедмитрія ІІ, вона жила з козацьким отаманом Іваном Заруцьким, який був за походженням тернопільським шляхтичем. Втікаючи з ним та сином від московського війська, вона потрапила в полон в астраханських степах і загинула в московській темниці близько 1614 р., а її нещасного сина разом з отаманом Заруцьким було страчено. Нещастя внучки її бабуся Ядвіга Тарлова сприйняла як кару за те, що у Миколаєві досі не було збудовано костьолу.

8. Ядвіга Тарлова з Жмігроду

Ядвіга Тарлова була доброю католичкою. Вона намагалася надати і місту такого характеру. Але католиків в місті було небагато, до того ж, не було і самого костелу, а плебан служив у капличці. Тим часом, на передмістях вже виросли чотири українські церкви. Таке становище врешті занепокоїло львівську консисторію, і у 1600 р. до Миколаєва прибув з візитацією сам львівський архієпископ Ян Соліковський. Тарловій і Мнішкам довелося вислухати немало гірких докорів. Вони твердо пообіцяли звести мурований костел, а в протоколі візитації залишився запис про те, що костел ще недобудований (можливо, і дерев’яна капличка була ще не закінченою?).

Проте, Мнішкові не вистачало коштів для його політичних авантюр. Він чекав, коли донька стане московською царицею, а він князем новгородським і псковським. Де ж тут було до будівництва костелу у якомусь маленькому Миколаєві? Фундаменти почали зводити аж у 1607 р., коли авантюра провалилася.

Формальне заснування парафії затвердив король Сигизмунд ІІІ 17 травня 1607 р. Костел отримав статус фарного (до його парафії належали Дроговиж, Черкаси, Демня, Глухівець, Гонятичі, Гута Щирецька, Ілів, Кагуїв, Луб’яни, Надітичі, Переламанець, Розвадів, Сайків, Стільсько, Тростянець, Устя, Вербіж, Воля Велика і Воля Мала), але у селах, належних до парафії, католиків майже не було. Ядвіга Тарлова поспішила видати згадувану грамоту від 10 грудня 1607 р., якою накладалася кара на поляків, які не відвідували костелу в неділю та у свята, у розмірі 4 гроші, а якби допустився роботи, то 12 грошів. Одночасно і русини грецької віри мали платити по 12 грошів, особливо, якби працювали у свято Непорочного зачаття Діви Марії або Апостолів.

Ядвіга Тарлова всіма силами намагалася завершити будівництво костелу. Міщани (навіть ті нечисленні католики, які жили у місті) також не поспішали допомагати у зведенні споруди. Численні гербові щити родичів, які висіли в костелі, є свідченням того, що Тарлова зверталася до усіх можливих родичів. Як стверджує А.Зелінський, там були щити з гербами Топір (Тарлів), Дреріма (Стадніцких, родини Я.Тарлової), Леліва (Тарнавських, з яких походила мати Миколи Тарла) і Равіч (Тшецінських, з яких походила мати Я.Тарлової). 17 лютого 1611 р. була укладена її угода з містом, яке представляв бурмістр Федір Підстригач. Тарлова повернула міщанам урочища, які їм належали згідно із магдебурзьким привілеєм, а міщани обіцяли платити по 3 гроші від чверті лану і продовжити будівництво костелу, однак добилися згоди відкласти на пізніше будівництво оборонної дзвіниці, допоки будуть закінчені ворота, “щоби місто могло замикатися”. Ядвіга Тарлова померла у 1618 р. Її поховали у крипті недобудованого храму і до 1944 р. щотижня в храмі відправлялися меси за упокій її душі. Нині крипта повністю замурована.

(Далі буде)