99a55ddf297fe1c0e5cd25b32402e97a XL9.Давні храми Миколаєва

Сам католицький костел св.Миколая у Миколаєві схожий на храм св.Флоріана у Шаргороді. Він будувався у той же час зодчими кола канцлера Я.Замойського, до якого був близьким Себастьян Чешек. Після смерті Себастьяна Чешека костел добудовував майстер Войтех, який розписався у міському протесті 7 серпня 1618 р. Схоже, що цим майстром Войтехом був знаменитий львівський зодчий Войтех Капинос Молодший на прізвисько Зичливий (1577 – після 1655), скульптор та зодчий, який разом з батьком та Себастьяном Чешеком був членом львівського цеху (з 1601 р.).

У 1621 р. він закінчив будівництво костелу у м.Журові Жидачівського повіту, де виконав також алебастровий надгробок Олени Данилович (на жаль, костел було знищено у 1958 р.). Він також спорудив костел Воздвиження Чесного Христа біля Галицької брами у Львові (розібраний у 1770-х). За його планом було збудовано костел Різдва Богородиці у Комарному (закінчений у 1658 р.) з фігурами святих на фасаді, виконаних цим майстром. Однією з його кращих робіт був надгробок Яна з Дуклі в бернардинському костелі у Львові, зроблений з червоного мармуру (1618). Його вважають також автором скульптур у каплиці Камп’янів у Латинському соборі та інших робіт. Капіноси були близькі з Чешеком та використовували миколаївський камінь у своїх будовах. Ніші на фасаді миколаївського костелу були глибшими і, напевно, подібно до костелу у Комарному, мали бути заповнені скульптурами святих.

Сліди потужних конрофорсів в частині, яка примикала до валу, сьогодні наполовину засипані землею, свідчать, що споруда була задумана як оборонна. Підстави для цього були, бо у 1620 р. ординці вдерлися до міста, укріплення якого були недокінчені, поруйнували будову храму і взяли у ясир пароха о.Варфоломія Буртюса.

Костел був добудований та освячений аж 16 листопада 1636 р. львівським архиєпископом-коад’ютором Захарією Новошицьким. Новий дроговизький староста Микола Остророг дофінансував будівництво, але фасад храму так і не докінчили. Була добудована і оборонна вежа-дзвіниця, яку розібрали вже у 50-х рр. ХХ ст.

У 1641 р. миколаївським плебаном був Мартин Хрусліцький. У 1667 р., за плебана Себастьяна Жуковського, було зроблено перший ремонт храму. У 1721 р., крім головного, у храмі було ще чотири бічні вівтарі: Матері Божої (з милостивим образом, визнаним архієпископською комісією 1661 р.), св.Анни, Христа Розп’ятого та св.Антонія (у другій половині XVIII ст. згадуються лише три вівтарі). У 1741 р. парох Антоній Деховський здійснив капітальний ремонт храму.

На пробоща А.Деховського у 1752 р. складали скарги міщани, звинувачуючи його у перелюбі, насильствах (його парубки побили навіть бурмістра Андрія Фрасуляка), утисках та інших гріхах, причому, отець не робив різниці між конфесіями. Частина римо-католиків навіть перейшла до греко-католиків, і не в міру активного пароха кудись забрали, бо вже у 1757 р. в документах появляється Мацей Бочарський, який був миколаївським пробощем більше 30 років. Костел простояв, переживши ряд ремонтів (1815, 1835), до 1944 р., коли був зачинений і на початку 50-х років переобладнаний у спортивний зал. У 1990 р. депутати Миколаївської районної ради 1-го демократичного скликання повернули храм (перед цим відремонтований і переобладнаний під палац урочистих подій) римо-католицькій громаді.

Знамениті “Дезидерати вольності” 1618 р. зафіксували у місті чотирьох священиків, які виступали як провідники громади. Тобто, у місті вже функціонували чотири церкви, розташовані на передмістях.

(Далі буде)