0a5d70659361ece76507a98cedcefb1f XL9. Давні храми Миколаєва

Найстарша з них церква св.Миколая архієпископа Мірлікійського стояла вже на початку 1570 рр. У 1577 р. від цієї парафії відділилася Святоюрська парафія. Ця перша дерев’яна церква простояла до 1733 р., коли на її місці була зведена нова триверха церква, “гонтами крита, з двома більшими і чотирма меншими вікнами”, освячена роздільським деканом о.Іваном Левинським і описана у візитаціях о.Івана П’ясецького за 1740 р. та о.Миколи Шадурського за 1764 р. Біля церкви були дзвіниця з трьома дзвонами та цвинтар. У 1740 р. священиком був о.Теодор Гамайда, якого потім заступив о.Іван Левицький. У 1784 р. парохом вже був о.Микола Конашевич, який помер 16 січня 1794 р.

Ухвалою міської ради від 6 листопада 1743 р., яку підписали бурмістр Іван Гусарів, райці Іван Гурнікевич та Іван Засідкович, присяжний Ілько Плішилович при свідках Семенові Решетнику, Іванові Корецькому та Ількові Герусу, церква отримала грунти та сади, звільнені від податків. У 1839 р. мандрівник Йоган Коль застав церкву вже похиленою. У 1848 р. на цьому місці (трохи ближче до гостинця) була закладена нова кам’яна церква, яку у 1874 р. освятив митрополит Сильвестр Сембратович. Ця церква, заповнена визначними творами мистецтва, зокрема фресками Корнила Устияновича (1839-1903) та іконостасом Теофіла Копистянського (1844-1916), барельєфами Андрія Коверка, Володимира Сколоздри та Андрія Величка, залишається гордістю міста і сьогодні.

При церкві св.Миколая досі існує братство, статутна грамота якого була затверджена єпископом Афанасієм Желіборським 15 грудня 1665 р. та підтверджена єпископом Афанасієм Шептицьким 14 серпня 1717 р. на прохання братчиків Матвія Корецького, Олексія Кричкевича та Івана Сливинського.

Церква св.Юрія, відповідно до показаного о.Теодором Гутковським документу, який викликав підозру ще візитатора о.Миколи Шадурського у 1764 р., існувала вже у 1577 р. Встановивши безсумнівну підробку документа на землю, Ярослав Гнатів вважає, що дата появи церкви і парохії 1577 р. справжня, з чим можна погодитися без застережень. Святоюрський священик був у числі чотирьох отців, які підписали “Дезирати”. Цей храм стояв при вул. Калічій і впав після 1740 р., після смерті отця Теодора Панахиди, який тут правив багато років. 12 вересня 1747 р. перемишльський єпископ Онуфрій Шумлянський дав дозвіл на зведення нового храму, а 3 жовтня 1749 р. новий храм з однією банею був освячений роздільським деканом о.Іваном Левинським. При храмі існувало братство, затверджене грамотою львівського єпископа Варлаама Шептицького 22 травня 1717 р. Братство 11 квітня 1748 р. викупило для парохії грунт, до якого 11 червня 1749 р. додала церкві грунти ще міська рада (документ підписали президент Яценько Сім’янович, бурмістри Андрій Петрикевич, Іван Засідкович та Григорій Корецький, лантвійт Іван Скрипцевич, лавники Микола Мандзюк та Дмитро Филипович). Теодор Гутковський був тут парохом з 1751 р. більше 40 років. Його змінив син Стефан, згаданий під 1794 р. Храм діяв до 1877 р., коли був закритий і розібраний.

Церква Преображення Господнього (Спаська церква) на Заваллі зафіксована візитаціями 1740 (тоді тут правив о.Василь Преображенський) та 1764 рр. (священик Теодор Левицький помер у 1763 р. і парохія залишалася вакантною). У 1789 р. парохію тримав о.Микола Герусинський. В цій церкві правилося до 1873 р., а потім вона була розібрана. Художник Кароль Млодніцкий на початку 1870-х зробив малюнок цієї однобанної критої гонтою церковці та дзвіниці. Дереворит з цього малюнку був опублікований у журналі “Клоси”, № 446 за 1874 р. разом з короткою статтею “Церква у Миколаєві”. 12 травня 1752 р. бурмістри Іван Засідкович, Яценько Сімянович, Григорій Корецький, лантвійт Скрипцевич з лавниками підтвердили надання грунтів цій церкві.

(Далі буде)