10. “Дезидерати вольності”

Магдебурзьке право робило не тільки міщан, але і саме повітря міста вільним. Однак за цю вольність потрібно було боротися.

І вже на початку XVII ст. міщани повели таку боротьбу з дроговизьким підстаростою Валєнти Контським. Контський відповідав за будову Табору у Розвадові. Це укріплення на переправі через Дністер було закладено з наказу коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського. На цьому будівництві працювали не тільки селяни з усього староства, але й міщани з Миколаєва, Комарна та Ричагова. Незадоволений роботою міщан, підстароста дозволяв собі навіть бити непокірних киями на дибі і прив’язувати до шибениці, що було грубим порушенням норм магдебурзького права. Міщани звернулися до короля Сигизмунда ІІІ, який видав грамоту із звинуваченням В. Контського в знущанні над міщанами з Миколаєва та Радева, а 30 липня 1615 р. призначив спеціальну комісію на чолі з коронним референдарем Яном Свєнтославським. 9 вересня 1615 р. король видав безпечну грамоту (глейт) від утисків підстарости терміном на 6 місяців.

Королівський референдар Ян Свєнтославський своїм листом від 1 листопада 1615 р. повідомив міщан про призначення комісії на 20 листопада. Тим часом частина міської верхівки в особі райців Матяша і Миколи та міського писаря Валєнти встали на сторону підстарости і підписали та опечатали міською печаткою якісь дві грамоти, які відмовилися показувати іншим. 16 грудня міщани від імені решти поспільства оскаржили їхні дії.

Нарешті, наприкінці грудня 1615 р. приїхала королівська комісія. 28 грудня відбулося її засідання. Від міста виступили райця Сенько Черкаський, ландвійт Федько Потулець і міщанин Лучко Кочецовий. Комісари взяли сторону підстарости і тим збурили міщан. Комісія була зірвана, а комісари звинуватили у всьому райців, заарештували найбільш активних міщан Кузьму і Федька і “били посторонками і киями”. 7 січня від імені міста Василь Власович та Яцько Лопушинський склали скаргу до львівського гродського суду.

Бачачи підтримку з боку влади, підстароста Контський здійснив наїзд на місто, в ході якого було спалено 60 будинків. Врешті, королівський уряд видав новий глейт 15 березня 1616 р. Але підстароста не збирався випускати міщан, затриманих 28 грудня.

Така поведінка підстарости викликала бурхливу реакцію міщан, які вирішили боронити свої права. Ініціаторами виступили райці Федір Підстригач та Іванко Конофільський, які скликали 16 травня 1616 р. міщан і уклали т. з. “Дезидерати вольності”, які підписали 247 міщан, в т. ч. 35 ремісників. Першим підписав документ Федько Глачук. 7 серпня 1616 року “Дезидерати вольності” миколаївських міщан були внесені до актів Львівського гродського суду (“Це всі… при возному Петрі Підкові і шляхтичу Стефанові Кульчицькому зізнавали добровільно й під сумлінням стати при правах, привілеях і вольностях своїх до здоров’я свого, поки його буде ставати, і, піднісши свої пальці, добровільно обіцяли триматися один при другім”). Їх підписали 216 миколаївських господарів та ремісників, серед них і чотири священики. Переважна кількість підписантів була українцями, документ підписало також кілька поляків і одна “жидівка з синами”, яка тримала корчму “за рогачкою” на Приймі у відповідності з магдебурзьким привілеєм. Серед тих, хто підписав документ, був і зодчий Войтех.

Не бачачи виходу, міщани постановили вийти з міста навесні 1618 р. всією громадою. Підстароста з гайдуками та дроговизькими і розвадівськими селянами перейняли їх по дорозі, відібрали худобу і загнали назад у місто, як було зазначено у скарзі міщан 13 вересня 1618 р. Райця Яцько Лопушинський був схоплений і закутий у кайдани.

Нова комісія, очолена тим же коронним референдарем Яном Свєнтославським, знову виправдала дії підстарости. Тоді міщани постановили повністю бойкотувати участь у будівництві Табору. 23 квітня 1619 р. підстароста здійснив свій останній наїзд на місто, в ході якого було схоплено як призвідців Сеня, Грицька і Гната.

Контського підвела участь у т. з. “московській” конфедерації, учасники якої домагалися негайного відновлення інтервенції в Росію. Конфедерати, які виступили навесні 1614 р., були розбиті вже влітку 1615 р. Спроба Контського допомогти визволити друзів, які потрапили в полон, перекривши дністерську переправу і сполучення Львова зі Стриєм, підняла проти підстарости патриціат могутнього Львова. Він також опинився у в’язниці. 19 найактивніших конфедератів було стято на львівському Ринку, шістьом відтяли голови на Високому замку, а чотирьох за мурами міста чекала більш страшна кара: Карвацького і Контського посадили на палю, а Сцібора і Суму – четвертували.

Валєнти Контський був цікавою людиною. Він тримав пасіки під Розвадовом, а у 1612 р. написав першу у Центрально-Східній Європі монографію про бджільництво “Науку коло пасік”, видану в Замості у 1614 р. і перевидану у Любліні у 1631 р. Останнє видання цього трактату вийшло у Вільні у 1821 р. В.Контський був останнім, хто користувався замком на Стружній горі (наступні підстарости тримали в’язнів у старостинському дворі на березі Глибокого потоку), який після нього почав руйнуватися і занепадати.

Миколаївські “Дезидерати вольності” 1616 р. – безперечне свідчення високого рівня правової культури українських міщан початку XVII cт. і позитивної ролі магдебурзького права для українських міст.

11. Війт

Іван Терлецький.

У 1617 р. королівська канцелярія видала новий глейт (лист безпеки) проти перемишльського старости Стадніцкого миколаївському бургомістру Федору Підстригачу та райцям Семенові Черкаському і Захарові Кушніру. В тому ж році миколаївське війтівство перейшло від Стефана Добка до Івана Терлецького та його дружини Дороти з Куткоржа.

В містах на теренах Польсько-Литовської держави війт не тільки очолював міський суд, але й був командиром міського ополчення. В Миколаєві міське ополчення збиралося тільки для оборони міста, до “посполитого рушення” (загального ополчення) місто виставляло тільки кований ридван для ротмістра Львівської хорогви з озброєним пахолком.

Учасник виправи Лжедмитрія І на Москву православний шляхтич Іван Терлецький походив з родини львівських малярів. Його дід Андрій був маляром і членом Благовіщенського братства і мав двір на Краківському передмісті. Батько Семен Андрійович, теж маляр, помер у Львові у 1617 р. Брати Іван та Дмитро змінили пензлі на шаблі. Дмитро служив у надвірному війську князя Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького і помер біля 1620 р. Іван вступив на службу до Юрія Мнішка у 1603 р., з військом самозванця він дійшов тільки до Сіверщини, покинувши його після перших невдач. Але в Москву вступив з поїздом Марини Мнішек. Він був панцерним товаришем в гусарській роті Себастьяна Мнішка. Вцілівши після травневої різанини в Москві, він повернувся разом з воєводою Ю.Мнішком. Від свого колишнього командира роти він отримав в довічне володіння с.Красів під Миколаєвом. Помер Іван Терлецький не пізніше 1622 р..

Отож, можна стверджувати, що протягом XVI-XVIII ст. Миколаїв залишався українським містом з незначним числом католиків, переважно поляків. Українці обиралися в раду і лаву, були бурмістрами та ландвійтами, не було обмежень і при прийомі до цехів.

(Далі буде)