12. Міські цехи

...Всьому братству є такий наказ: той, який би спіймався, що таємно смів речі виготовляти [цехові правила не дозволяли брати більше замовлень ніж це було встановлено братством – Л.В.], мають в братстві скарати того майстра фунтом воску.

Учні того шевського ремесла після вивчення та визволення мають бути іменовані як правдиві і вивчені – де б вони не помандрували [майстер не міг взяти більше підмайстрів, ніж було встановлено, через що вивчені учні часто мусили йти до інших майстрів або мандрувати в інші міста – Л.В.]. При прийомі учень повинен дати 2 гроші до братства, а коли той учень вивчиться, сам до братства повинен дати верхи і до того 2 гроші. Якщо котрийсь новоприбулий майстер шевської науки хоче вступити в братство, такий новоприйнятий всьому братству до скарбниці має дати півгривни і повинен показати посвідчення і майстерність [тобто показати документ з цеху іншого міста про проходження “мандрівки” та здати екзамен – Л.В.].

Коли ж при продажу-купівлі ятки шевський майстер до спілки з продавцем повинен купити бочку пива на відкуп усіх братчиків, до скарбниці братської повинен дати 2 гроші, а торг такого купна-продажу має відбуватися не де-інде, а тільки в шевській господі і тим кожен з майстрів має їх пильнувати.

Вивчений тої ж науки учень або молодець, який ще не брав тижневого мита від свого майстра, коли б якому майстру учня бракувало, а котрийсь з майстрів мав трьох товаришів [тобто підмайстрів – Л.В.], був би прошений про те, якому челядника бракувало, повинен йому відпустити третього товариша. Хто з товаришів перед Великоднем, Зеленими святами, Різдвом або ярмарком хотів би відійти за чотири тижні від свого майстра, в якого робив, а до іншого хотів би пристати, такому має бути пошанування, а щоби не йшов з голими руками, майстер повинен йому дати всі козячі шкіри, одну баранячу, не має бути заборонено йому своє начиння до виробу шкір. В кожний суботній вечір майстер повинен дати своїм товаришам на цілий тиждень роботи своєї шкіри та на підошви. Кожен з товаришів в понеділок повинен встати дуже рано, а якби літнього часу заспавши не встав, то майстер не повинен дати йому ременя. Почавши від святого Михайла аж до средопісної неділі від 9-ї години ранку лінивий робітник мусить встати на роботу, бо інакше майстер не повинен дати шкіри на підошви. Котрий з майстрів дав більше ременя своєму товаришеві, той підлягає карі одного фунта воску, також кара має бути тому, хто допустився більше шкіри до золів класти товаришам. Якби один майстер від другого відбив, або відбивав з верстату товариша, то такому припадає кара один фунт воску. Коли б до міста примандрував товариш і якийсь з майстрів казав, аби в нього робив, то інші майстри не повинні його намовляти до себе на верстат, а хто би наважився, тому припадає кара один фунт воску.

Якби постоли, або інші речі, належні до шевського ремесла, були би вивезені на торг і якби хтось з майстрів учинив торг, то другий майстер торгу шевського не має перебивати під виною одного фунту воску, а до того ж має бути покараний ще суддею. Якби винні були приведені до цеху й шевської господи з розпорядження й волі бурмістра й райців, то їх майно має бути забране, а на громадське добро й на міський пожиток має бути обернене як в торговий так і в ярмарковий час. На торзі шкіри волові, бичачі, ялові вільно купувати тільки шевцям і нікому іншому. Партачі в милі від міста ніколи не сміють бути, а якби такі знайшлися, то при допомозі райців мають бути зловлені в помешканню й мусять бути покарані.

Якби хтось з шевців в п’ятницю лінувався, а роботи не пильнував, то вина такого визначається старшими майстрами.

При похороні померлого всі повинні бути під карою на то стародавньо визначеною, хіба би з ласки майстрів котрийсь виправдався би і то йому приймили та провину відпустили. Коли би на якого майстра, його дружину, сина або дочку прийшла смерть, то померлого всі брати і сестри повинні до гробу відпровадити. Від гробу за правду померлого мужа, або жінки, або дітей тих померлих аж до дому відпровадити, потішаючи їх. Всі молодші майстри повинні віднести мари до дому того померлого і прикрити покривалом. При погребі мари як і покривала мають віднести на своє звикле місце, під карою на те визначеною. Коли умре дитя, то молодший майстер має віднести на руках. Як умре хлопець або дівчина, то чотири молодші майстри мають померле тіло віднести на марах до гробу. Якби хтось з молодших майстрів казав, що волів би дати півгроша, аніж нести мару з померлим, то такому припадає кара фунт воску.

Хочемо аби приречені всі постанови й стародавні звичаї були пильно заховані. Дано в Дроговижу 1 серпня 1604 р. Ядвіга Тарлова зі Жмігроду, Єжи Мнішек, Ядвіга Мнішкова, миколаївський дідичний війт Петро Пшеборовський, бурмістр Григорій Григор з райцями під міською печаткою.

Сигизмунд король на супліку чесного Васка і шевського цехмістра Курила. Варшава. 13 липня 1620 року”.

Міщанам, об’єднаним в цехи, які мандрували містами Європи, укладали різноманітні контракти та угоди, складали тестаменти та інші документи, потрібне було знання грамоти, а також і латинської мови, яка була мовою науки і діловодства тогочасної Європи. Містам потрібні були школи і самі міщани за них боролися. Не був осторонь цього і Миколаїв над Дністром.

Міська школа існувала в місті щонайменше з 1619 р., бо 22 травня 1619 р. учитель дітей у Миколаєві при храмі святого архієрея Христова Миколи Яків Козмич коштом своїм пажче і рукою закінчив переписувати Апостола, тоді головного шкільного підручника. Пізніше ця школа згадується у протоколах візитацій. Навчали дівчат і при монастирі василіянок, саме для цього дарував свій грунт Андрій Залечай.

(Далі буде)