14. Війтівство

У землях Речі Посполитої магдебурзьке право мало ряд особливостей. Війт, який очолював міський суд (лаву) та міське ополчення, не обирався, а призначався королем чи державцем.

Часто міщани платили йому відступне, а собі обирали з числа лавників ландвійта, який виконував передбачені функції, а титульний війт тільки користав з війтівства. Війтівство було єдиною магістратурою, яка передбачувала плату за її виконання: війтові потрібно було тримати поліцейських сбірів та інших служителів, а в малих містах при потребі наймати ката.

У 1621 р. війтівство в Миколаєві отримали Микола Врублевський і його дружина Софія з Конєцких. Стосунки війта з громадою відразу не склалися. Громада не змогла пробачити війтові його поведінки під час конфлікту з Остророгом і арешту міської ради. У 1634 р. війт оскаржив райців, що останні без його згоди скерували міські гроші на приватні потреби, а також публічно заявили про його непридатність до виконання війтівських функцій. Він також скаржився, що міщани випасали худобою його луки та поля, а ремонтуючи міський вал, навмисне пошкодили війтівський плац. Міщани ж, в свою чергу, скаржилися, що війт загорнув собі частину міських грунтів, наказав побити міських райців, а Мартина Гурніка навіть ув’язнив. Врешті міщани внесли до міських книг едикт про заборону під страхом смерті брати пиво з війтівського бровару. Занепала і війтівська корчма, вочевидь миколаївські пияки не лінувалися ходити “за рогачку” до жидівської корчми на Прийму (5-6 км від війтівської корчми).

Врешті війт Врублевський мусив уступити. Після виклику на королівський суд, він віддав війтівство в оренду (таке теж практикувалося в Речі Посполитій!) посесорові Їжицькому, який продовжив слідом за попередником процесуватися з міщанами (3 квітня 1656 р. він оскаржував міщан перед королем, що вони “козацькою сваволею заповітрені”), але врешті змушений був покинути Миколаїв і переїхати до Роздолу, а король Ян Казимир надав війтівство Збігнєву Вержховському. Пізніше війтівство відійшло до Шимановських, а потім до Жевуських.

За люстрацією 1662 р. до війтівства належали 2 лани і город (“…ніяких доходів у війтівства міста, тільки, що домовим плугом заробить, а з судів і переглядів – і то дари убогі, як то після таких знищень і розорень убогого містечка”).

За інвентарем від 11 січня 1770 р. на війтівстві була пекарня, яка вимагала ремонту, новопоставлена корчма та винниця з пічкою для куріння горілки. В корчмі за контрактом працювали Йосьо Вольович та Мошко Лейбович, які вносили війтові 600 злотих на рік. Виконуючи вимоги магдебурзького привілею обоє жили у Демні. Війтівство з корчмою знаходилося біля Глибокого потоку на території нинішнього ліцею. Крім війтівської корчми у місті була ще корчма у Ратуші.

Люстрація 1662 р. зафіксувала: “Засіло то місто на грунтах старостинських 140, нині осілих, котрі займають 60, а ланів 70 пуща і лісу. Чиншу з кожного лану платять вони замку 24 гроші. До нього з кожного дому ринкового дають по 6 грошів, приходить з 27 домів 5 золотих 12 грошів; з кожного дому вуличного по 3 гроша приходить з 187 домів 18 золотих 3 гроші; з кожного дому затильного по 2 гроші – приходить з домів 36 золотих 2 гроші. З фільварку одного приходить 4 гроші. Жито нині не зародило зовсім… і підсвинків не дають. За міри зернові, пивні, горілчані на кожен рік в п’ятницю на Праведній неділі дають до двору 300 злотих. Ці ж міщани мають вже вільне утримання солодів пивних і горілчаних у всіх млинах до староства належних, без міри, лише млинарі від солоду кожного по 4 гроші дати повинні, при обмолоті збіжжя кожен, хто меле, 6 грошів, тоді і млинарі мали би давати. З 6 яток різницьких, дозволених в привілею, 1 спустошена, а 5 дають по каменю жиру топленого, приходить 20 золотих. Ці ж міщани мають вільне возіння дерева на будівлі і опалення з пущі дроговизької, однак без значної шкоди. Сума превенту з міста до замку належного золотих – 394, грошів – 1. Візницьке перевезення місто виконує, а з 1647 р. на кожен рік підряджають гроші на почту, міщани загалом по 6 золотих дають як це вирішено, а 1648 і 1649 продукували вони, скаржилися, що і вози під послів чужоземних беруть і гроші дають на послів, що декретом Й. К. М. інстригаторові коронному [не передбачено]”.

(Далі буде)