Табл.3. Гiлка Бату.

III

1. БАТУ (* 1207 + 1255) – див. табл.2, поз.2

IV

2. САРТАК (+ 1256) ......................................................................................................... 1

Хан Золотої Орди (1255–1256).

За Бату тримав улус на правобережжi нижньої течiї Волги з кипчацьким (половецьким) населенням . Був у добрих контактах з Олександром Невським, допомігши йому стати старшим серед князів Володимиро-Суздальської землі. В останні роки життя Бату займав активну позицію. Захворiвши, Бату вiдправив С. у Каракорум до Менгу-каана. Коли прийшла звiстка про смерть Бату, Менгу затвердив С. ханом Золотої Орди, але той помер по дорозi в Сарай .

Історик ал-Джузджані у 657 р.х. (1258–1259 рр.) зустрів у Делі сеїда Ашраф ад-Діна із Самарканда від якого довідався про подробиці смерті С., названого “гонителем мусульман”. Сеїд розповів ніби Берке послав запитати С. з чим пов’язана причина проїзду племінника повз його володіння без нанесення візиту. С. ніби-то відповів: “Ти – мусульманин, а я сповідую християнську віру, бачити лице мусульманина є нещастя”. Берке заперся у своїй палатці, поклав себі шнурок на шию і три доби провів у плачі та молитві: “Господи, якщо віра Мухаммеда згідна з істиною, відімсти за мене Сартакові!”. На четвертый день после цього Сартак помер . Зрозуміло, що історик подібно до сеїда, симпатизував мусульманину Берке. Але він краще розбирався у хитросплетеннях політики, тому, оправдовуючи Берке, приписав отруєння С. каану Менгу, тодi як Кiракос Гандзакецi прямо називає винуватцем смертi С. – Берке .

Про те, що С. був християнином крім ал-Джузджані повідомляли і інші автори. Абу-л-Фарадж писав, що С. навіть був посвячений у диякони. Чутки про хрещення С. послужили для французького короля Людовика ІХ поштовхом для відправлення до монголів посольства Г. де Рубрука у 1253 р. Рубрук був принятий С., але поїхав від нього з переконанням, що хоча С. і був покровителем християн, але сам залишився язичником. Рубрук приводив слова секретаря С. Кояка: “Не смійте говорити, что наш хан – християнин; він не християнин, а монгол”. Але сам Кояк був християнином несторіанського визнання, а несторіани не називали себе християнами. Крім того, не виключено, що С. остаточно прийняв християнство пізніше ніж його відвідав Рубрук .

Нащадкiв у С. не було. Він мав тільки одну дочку, яка прийняла православ’я під іменем Феодори, і була бл.1257 р. видана за білоозерського князя Гліба Васильовича, якому народила трьох синів: Дем’яна, Михайла і Романа.

3. ТУКАН (+ до 1255) .................................................................................................... 1

В джерелах ще називається Тоган-ханом. Помер за життя батька.

4. АБУКАН (+ до 1255) ................................................................................................. 1

Помер за життя батька.

5. УЛАКЧI (+ 1257 ) ...................................................................................................... 1

Хан Золотої Орди (1256–1257).

За Джувейнi – син Сартака, всi iншi джерела називають У. сином Бату. Пiсля смертi Сартака Менгу-каан затвердив ханом юного У., доручивши Боракчин-хатун, вдовi Батия, бути регентшею при ньому. Арабськi джерела називають Боракчин-хатун дружиною сина Бату Тоган-хана (Тукана) i матiр’ю Туда-Менгу. Iншi джерела, в т. ч, i Галицько-Волинський лiтопис, не полишають сумнiвiв, що Боракчин-хатун була дружиною Бату i, напевно, матiр’ю Тукана та У. Рання смерть останнього також сталася не без допомоги Берке, який рвався до влади.

Спочатку Берке схвально зустрів призначення У., можливо розраховуючи на місце регента, а потім просто вирішив позбутися племінника і зайняти його місце.

V

6. ТАРБУ (+ до 1266) ..................................................................................................... 3

Інша форма імені Трабу. Помер за життя Берке. Напевно володiв батькiвським улусом.

7. МЕНГУ-ТИМУР (+ 1282) .......................................................................................... 3

У джерелах та лiтературi ще вживається форма iменi Мунга-Тимур, Мунке-Тимур, Мунке-Темюр. Хан Золотої Орди (1267–1282).

За Рашид-ад-Дiном був посаджений Хубiлаєм, хоча й пiзнiше М.-Т. не визнавав його влади i пiдтримував претендента Хайду (Гайду). Боротьба мiж нащадками синiв Чингiз-хана закiнчилася компромiсом. На курултаї 1269 р. на р. Таласi, який вiдбувся пiсля поразки Борака, була пiдтверджена внутрішня незалежнiсть улусiв Джучi, Чагатая i Удегея, установлено кордони мiж цими улусами та сформовано їх союз проти нащадкiв Тулi . Це означало початок розпаду Монгольської iмперiї.

Головною проблемою полiтики М.-Т. було продовження вiйни з Хулагуїдами. У 1271 р. він здiйснив успiшний похiд проти Вiзантiї, яка їх пiдтримувала i протистояла союзу Золотої Орди з мамлюками. Цей похід значно полегшив улус-беку Ногаю розширенню його експансії на Балканах. Останнiй здiйснив похiд проти болгар, зробивши своїми васалами Тирновське царство, Видинське i Бранiчевське князiвства.

При М.-Т. було проведено другий перепис на Русi. Київський митрополит і вся православна церква були звільнені від сплати данини. М.-Т. активно вмiшувався у справи князiв Рязанської та Володимиро-Суздальської земель. Стратив рязанського князя Романа Ольговича (1258–1270). Ханові донесли, що князь погано відзивався про іслам, який поступово приймала монгольська верхівка. М.-Т. велів зашити князеві рота, розрізати на шматки по суглобах, а голову настромити на списа, здерши з неї шкіру .

У 1277 р. М.-Т. здiйснив похiд про ясiв i аланiв, у якому взяли участь володимиро-суздальські та рязанські князi. Було заложено опорний пункт Дедяково на Тереку. У 678 р.х. (14.05.1279–2.05.1280) М.-Т. вторгнувся у Iран з великим вiйськом. Абака-хан вислав проти нього Менгу-Тимур-оглана, сина Хулагу. На цей раз битва закiнчилася на користь Хулагуїда.

Стосовно князiвств на Правобережжi Днiпра М.-Т. активностi не проявляв. Можливо, що цьому завадило посилення улус-бека Ногая , у сфері впливу якого знаходилися їх території. Князь Лев Данилович не прийняв королівського титулу, щоб не провокувати монголів, і, навіть, пробував з їх допомогою вирішувати свої проблеми. У 1275 р. М.-Т. допоміг йому проти великого князя литовського Тройдена.

М.-Г. дозволив Генуї органызувати колонію у Кафі та сприяв розгортанню кримської торгівлі і піднесенню Солхату.

М.-Т. залишався язичником, хоч і прихильним до мусульман. З його дружин вiдомi: Ольджан-хатун з племенi конкурат, дочка Салджiдай-гургена i Кельмиш-ака, сестри Менгу-каана; Султан-хатун з племенi ушин та Кутуй-хатун.

8. ТУДА-МЕНГУ (+ 1287) ............................................................................................ 3

В джерелах та лiтературi ще вживається форма iменi Туда-Мунке, Туда-Мунга та Тудан-Менгу. Син Кучу-хатун. Хан Золотої Орди (1282–1287).

Посаджений на трон всемогутнiм беглербеєм Ногаєм в порушення заповiту Менгу-Тiмура, який хотiв бачити спадкоємцем Телебугу, найстаршого з правнукiв Бату. Безвольний правитель, захопився містичними вченнями суфіїв, об’явив себе дервішем і поступово став віддалятися від державних справ, а у 1287 р., за свiдченням Рукд-ад-Дiна, помiшався , невдовзi був змiщений i зрікся престолу на користь Телебуги. Очевидно, у скорому часі був вбитий.

При ньому продовжувалася вiйна з Хулагуїдами, змiцнювалися союзнi зносини з Єгиптом. Султан Ель-Мелiк Ель-Мансур ал-Фората у 1287 р. з посольством прислав припаси, матерiали, фарби i каменотеса для будiвництва мечетi у Солхатi. У справи улусу Ногая та Галицько-Волинської держави Т.-М. не вмiшувався. Підтримував князя Андрія Олександровича у його боротьбі з братом Дмитром за володимирський престол. Але Дмитро Олександрович звернувся до Ногая і з його допомогою переміг брата .

Т.-М. був язичником i тiльки, ставши ханом, прийняв iслам. Знанi двi його дружини: Iрикадж-хатун з племенi конкурат та Тура-Кутлуг-хатун з племенi татар.

9. ТУКТУНУК .............................................................................................................. 3

Інша форма імені Тукта-Нука. Син Кучу-хатун.

10. УГАЧI ...................................................................................................................... 3

Інша форма імені Аукаджі. Нащадкiв не мав.

11. АХМЕД (+ пiсля 1287) ........................................................................................... 3

У 1283–1285 рр. у Курському князiвствi утвердився ординський баскак А., який почав тiснити сусiднiх удільних рильських князiв – воргольського князя Олега та липицького князя Святослава, закладаючи слободи в їх землях. Олег звернувся з жалобою до Телебуги, який пiдтримав князiв. Тодi А. звернувся до Ногая, який прислав вiйсько з допомогою якого було розорено обидва князiвства. Через рiк липецький князь пiдстерiг двох братiв А., якi встигли втекти в Курськ, i розорив слободи. Побоюючись пiмсти ординцiв, Олег сам напав на родича i вбив його. Але і його чекала така ж доля. Він загинув в боротьбі з братом Святослава Олександром, який отримав вiд ординцiв пiдмогу . Цi лiтописнi вiдомостi пiдтвердженi археологами .

Навряд чи змiг би немонгол-мусульманин, який просто вiдкупив вихiд-данину цiлого Курського князiвства (значно бiльшого за Рильське i його удiли), чи навiть нойон, не кажучи вже про нукера, у ХIII ст. так поводитися з князями i не слухати самого хана Телебугу. Баскак – намiсник завойованої областi. Лiтописець просто не наважився титулувати князем руського князiвства Чингiзида i записав, що iншi баскаки тримали князiвства “i сii велици бяху” . Останнє можна витлумачити, що на степових окраїнах Чингiзиди таки пробували займати князiвськi престоли.

За “Муiз-ал-аксаб” А. був сином Абукана, молодшим за Дакдаку. У лiтописах вiн названий сином Темiра (вже знак високого походження). Темiр (Тiмур) могло бути i записаним на слух спотворенням iменi Тукан (Тоган) – лiтописець записав бiльш поширене iм’я. Син Тукана скорiше мiг бути в опозицiї до Телебуги i звернутися до Ногая.

12. САБIР (+ пiсля 1287 ?) ............................................................................................. 3

За “Муiз-ал-аксаб” – молодший брат Ахмеда i син Абукана. В лiтописах згадуються два брати Ахмеда, якi були його васалами, тобто молодшi. Напевно це Сабiр та Дiнгур.

13. ДIНГУР ...................................................................................................................... 3

14. БАРАК ........................................................................................................................ 4

15. БУЛАР ........................................................................................................................ 4

16. ТУТУДЖ .................................................................................................................... 4

17. ДАКДАКА .................................................................................................................. 4

Інша форма імені Вакдака.

VI

18. ТЕЛЕБУГА (+ 1291) ................................................................................................. 6

Власне Тулабуга (Тула-Бука). Телебуга – варiант руських лiтописiв. Хан Золотої Орди (1287–1291).

Через Ногая не зайняв ханський престол пiсля смертi батька. Коли безумство Туда-Менгу стало помiтним, Т. з братом Кунчеком та Алкуєм i Тогрилом, синами Менгу-Тимура, усунули хана вiд влади. Т., як старший, спочатку правив вiд iменi Туда-Менгу, а по смертi останнього, очевидно насильницькiй, як хан.

Намагаючись взяти пiд контроль Ногая, який виразно перетворював свій улус в окрему державу з центром на Нижньому Дунаї, Т. органiзував у 1287 р. похiд великого вiйська в Угорщину. Ногай приєднався до цього вiйська, яке дiйшло аж до Пешта, але потiм несподiвано покинув його i через Брашiв вiдiйшов у свої володiння на Дунаї. Перехiд через Карпати, який тривав звично три днi, виявився для Т. фатальним. “А ходив вiн тридцять днiв, блудячи в горах, бо водив його гнiв Божий. I настав у них голод великий, i почали люди [коней] їсти, а потiм стали i самi умирати, i померло їх незчисленне множество. Самовидцi ж казали: померлих було сто тисяч” . Чи не зiграли роль у цих втратах Т. (звичайно менших нiж 100 тис.) воїни галицького князя Лева Даниловича, васала і союзника Ногая?

Восени 1287 р. Т. виступив в похiд на Кракiв. “I зiбрав вiн силу велику, – бо забув вiн про кару Божу, що збулась над ним в Уграх”. У складi вiйська виступили чернiгiвськi князi, а також князi з пiвнiчно-схiдних земель. Ця рать йшла через галицько-волинськi князiвства, вiд яких хан зажадав покори i участi в походi. На ріці Горинi першим зустрiв Т. луцький князь Мстислав Данилович “з питтям i з дарами”. Бiля Перемиля до його вiйська приєднався володимирський князь Володимир Василькович. На межi галицько-волинських земель їх дiгнав Лев Данилович “з питтям i з дарами”. Коли вiйсько зупинилося на бужкiвському полi князi думали, що їх перебють, а мiста поруйнують. Галицько-волинськi землi з часiв повернення короля Данила (1262 р.), використовуючи зайнятiсть ханiв вiйною з Хулагуїдами, перестали бути ординськими данниками. Пізніше, коли Ногай опанував все Західне Причорномор’я, Лев Данилович визнав його зверхність і з допомогою Ногая приборкував братів та сусідів. Такі стосунки були вигідні обом сторонам. Готуючись до підпорядкування Ногая, Т. вирішив розірвати ці стосунки, підпорядкувавши галицько-волинських князів безпосередньо собі. Тому останні не без підстав побоювалися розправи. Але Т. пройшов через волинськi землi, при цьому ординцi нещадно грабували населення, i вступив у польськi землi. Пiд Сандомиром, здобути який вiйсько Т. не змогло, хан довiдався про те, що Ногай вже пiд Краковом. Не зустрiвшись з ним, Т. повернув назад i в кiнцi грудня – на початку сiчня тримав Львiв в облозi двi недiлi. Очевидно вiдбудованi укрiплення Львова були потужними i Т. не рiшився штурмувати мiсто. Пiсля вiдходу ординцiв Лев Данилович оцiнив втрати у дванадцять з половиною тисяч . Чи була облога Львова пiмстою за союз з Ногаєм, чи Т. прагнув демонстрацією сили відбити у князів охоту до продовження цих стосунків?

У 1289 р. Т., який залишався язичником, в перiод рамазану вторгнувся в Iран. Ногай, послiдовний противник Хулагуїдiв, послав туди також своє вiйсько iз знаменитим темником Бурундаєм. 26.03.1290 р. iльхан Аргун довiдався про виступ противникiв з Дербента. Вiн наказав Тукалу, Шiктур-нойону i Кунджукбалу перехопити вiйсько Джучидiв. На допомогу їм спiшив Тогачар, один з кращих полководцiв Хулагуїдiв. 13.04.1290 р. Аргун з основними силами вийшов з Бiлясувара. 27.04 вiн прибув в Шабран до обозу. 29.04.1290 р. авангард вiйськ iльхана зiткнувся на р. Карасу пiд Дербентом з авангардом Т., яким командували царевичi Аячi i Токта (з одним туменом) та емiри Менглi-Бука i Екiдж. Емiри iльхана Тогачар, Кунджукбал i його тисячник Тайджу кинулися у воду i раптово атакували Джучидiв. У цьому бою загинули знаменитий темник Бурундай i тисячник Кадай. В полон потрапив Черiктай, старший емiр Токти. 

Поразка в цьому поході привела до виникнення змови серед Джучидів, яку очолив син Менгу-Тимура – Токта. Загибель Т. прискорило суперництво з Ногаєм. Ногай пiдтримав змову Токти. Прикинувшись смертельно хворим, вiн прибув у Сарай-Берке i, як найстарший в родi серед Джучидiв, зажадав скликання курултаю. Коли Т. з iншими царевичами приїхали на цю зустрiч, нукери Ногая перебили охорону i захопили їх. Виданi Ногаєм Токтi, Т. i його прибiчники були страченi (їм за монгольським звичаєм переломали хребти) .

19. КУНЧЕК (+ 1291) ................................................................................................... 6

Разом з Телебугою усунув Туда-Менгу. Учасник походiв 1287 р. Загинув внаслiдок змови Тохти з Телебугою та іншими царевичами у ставці Ногая.

20. АЛКУЙ (+ 1291) ....................................................................................................... 7

Інша форма імені Алгуй. Разом з Телабугою усунув Туда-Менгу. Загинув внаслiдок змови Тохти з ханом Телебугою та іншими царевичами у ставці Ногая.

21. АБАЧI ........................................................................................................................ 7

Інша форма імені Абаджі.

22. ТУДАКАН (+ після 1293)......................................................................................... 7

В джерелах ще зустрiчається форма його iменi Тудан (Дюдень). Пiдтримав змову Токти. У 1293 р. очолив каральне військо Золотої Орди, яке розгромило 14 міст у Володимиро-Суздальській землі, князі яких шукали підтримки у Ногая.

23. БУРКУК (+ 1310)...................................................................................................... 7

В джерелах ще зустрiчається форма його iменi Бурлюк. Входив у партiю Токти в боротьбi за ординський трон.

24. ТОКТА (+ 1312) ........................................................................................................ 7

В джерелах зустрiчається форми його іменi Токтай (Токта) та Гiяс-ад-Дiн Токтай (хоча вiн не був мусульманином, залишаючися язичником). Син Ольджан-хатун. Хан Золотої Орди (1291–1312).

У походi на Азербайджан у 1289–1290 рр. командував туменом. Побоюючись братiв Алкуя i Тогрила, якi пiдтримували Телебугу, втiк у 1290 р. до Йiликчi, внука Беркечара i послав до Ногая. Ногай у 1291 р. вирiшив пiдтримати Т. Вiн хитрiстю заманив Телебугу i царевичiв, якi його пiдтримували, на курултай, а потiм видав їх Т. Стративши Телебугу, Кунчека, Алкуя, Тогрила та iнших братiв, Т. вiдступив у свiй улус за Iтiлем (Волгою). Лише впевнившись у пiдтримцi iнших братiв, Т. зайняв трон.

За порадою Ногая Т. вирiшив припинити вiйну з Хулагуїдами, якi за Газан-хана досягли найбiльших успiхiв. 28.03.1294 р. він послав послiв до iльхана Газана, якi були вiдпущенi 2.04.1294 р. Переговори завершилися миром, скрiпленим шлюбом Турi, сина Ногая з сестрою Газан-хана.

Т. намагався посилити контроль за руськими князiвствами. У противагу до Володимира на Клязьмi, навколо якого почалася консолiдацiя пiвнiчно-схiдних князiвств, де вже завершувалося формування росiйської нацiї, ординцi хотiли вiдновити значення Києва . Саме тому, після карального походу у 1293 р. у Володимиро-Суздальську землю, окремі князі якої стали звертатися до Ногая, бл.1299–1300 рр. путивльськi Ольговичi, сильнiшi на той час з чернiгiвських династiв, отримали ярлик на Київ. Правителі невеликого Московського князівства, демонструючи лояльність щодо Орди, почали розширювати свої володіння. У протистоянні Московського князівства, князь якого Юрій Данилович добивався всіма способами прихильності при ханському дворі, з Тверським князівством, Т. став на сторону більш слабкої на той час Москви.

Т. старався уникати конфронтацiї з Ногаєм, пам’ятаючи долю свого попередника. Поряд з тим вiн не бажав бути марiонеткою в руках Ногая. Це привело до усобицi, яка закiнчилася на цей раз загибеллю Ногая. Безпосереднiм приводом послужила родинна сварка. Батько дружини Т. емiр Солджидай-гурген з племенi конкурат посватав для свого сина Яйлага (вiд Кельмиш-ака-хатуни) дочку Ногая – Кабак. Кабак була мусульманкою, а Яйлаг i його родина дотримувалися ойратської вiри. Коли Ногай довiдався, що родичi хана iгнорують Кабак, вiн поставив вимогу вiдiслати Солджидай-гургена в юрт бiля Хорезму. Т. вiдмовив. Тодi Ногай зажадав видачi Солджидай-гургена, на що знову отримав вiдмову хана.

Вiйна розпочалася пiзньої осенi 1298 р. Ногай з синами Джуке, Теке i Турi вторгнувся у володiння Т. Хан зiбрав на ріці Узi 30 туменiв вiйська, але рiка не замерзла i вiн не змiг переправитися. Обидва вiйська вiдступили. Напочатку 1299 р., довiдавшись, що вiйсько хана розпущене, Ногай раптово напав на нього. Битва відбулася на ріці Аксай на межі володінь Т. та Ногая. Т. був розбитий i мусив втiкати у Сарай. Але i Ногая покинули деякi емiри, невдоволенi його полiтикою пошукiв союзу з iльханом. Ногай навiть хотiв, щоб Газан-хан виступив посередником у його конфлiктi з Т. Останнiй тим часом отримав допомогу, а також, пройшовши через Чернiгiвську i Київську землi (у той час, напевно, були вiдновленi Київське i Переяславське князiвства), зiбрав вiйська тамтешнiх князiв . 15.09.1300 р. у вирiшальнiй битвi у низiв’ях Пiвденного Бугу чи Днiстра у мiсцевостi Куканлик вiн перемiг Ногая, який був вбитий чернiгiвським чи київським дружинником . Навколо локалізації цього топоніма триває полеміка. Новіші дослідники шукають Куканлик у Буджаку, на речці Когильник . За версією Ф. К. Бруна Куканлик тотожний з одним з одеських лиманів – Куяльником . На морській карті венеціанця Андреа Біанко 1436 р. цей же дослідник побачив між нижньою течією Дністра і його лівою притокою Кучурганом напис “zizera ya de nogay”. На новому виданні карти ця назва виглядає як “nogai” .

Улус Ногая отримав брат Т. – Сарай-Бука. Значна частина улусу Ногая у ході боротьби з його синами і у наступні роки (1301–1307) відійшла до Угорщини. Скориставшись з цієї боротьби, звільнилися з-під ординського впливу болгарські та сербські правителі. Галицько-волинський князь Юрій Львович коронувався дідівською короною, що означало, що він позбувся ординської опіки. Йому вдалося навіть добтися утворення Галицької митрополії, до якої відійшли єпархії територій, які позбулися ординської опіки. В Константинополі погодилися на виділення Галицької митрополії з огляду на те, що київські митрополити перебували під повним ординським контролем. Політика, яку далі проводив Т., сприяла королеві Юрію Львовичу.

Розгромивши Ногая, 3.05.1301 р. Т. знову послав послiв до Газан-хана. В угоду противникам Ногая i його синiв, вiн вимагав очистити Азербайджан i Арран, якi мали належати Джучидам. У 1302 р. Газан-хан наблизився до Дербента. Сини Т. вiдступили у степ. Вiйна з Хулагуїдами знову стала реальнiстю. Т. намагався органiзувати антиіранську коалiцiю. У 1306 р. посли Т. прибули у Єгипет до султана ал-Мелiка ал-Насира Мухаммеда (1299–1309) з пропозицiями спiльних дiй проти Хулагуїдiв, але отримали вiдмову. З того часу, як пише Вассаф, вiдновилася торгiвля з Арраном i Азербайджаном. Намагаючися здобути підтримку решти монгольського світу у конфлікті з Хулагідами, Т. у 1303–1305 рр. після обміну посольствами визнав зверхність великого каана Тимура-Олджейтю. Але фактичного відновлення Монгольської імперії не відбулося. По смерті Тимура-Олджейтю у 1307 р. почалася довга боротьба за престол великого каана. Золота Орда та інші західні улуси назавжди відпали від імперії. Наближення династії Юанів до китайської культури та релігії поряд з поширення мусульманства в Золотій Орді зробили цей розрив безповоротнім.

Зайнявши пiсля боротьби з нащадками Ногая, територiї його улусу, Т. успадкував i конфронтацiю з генуезькими колонiями, перш за все з Кафою. У 1308 р. він послав проти генуезців військо, але останні врятувалися втечею на кораблях.

Т. хотiв залишити трон своєму синовi Iльбасмишу. Він помер на кораблi пiд час плавання по Iтилю (Волзi), готуючись до нового походу у руські землі .

25. САРАЙ-БУКА (+ 1302) .......................................................................................... 7

Пiдтримував Токту. Пiсля загибелi Ногая отримав його улус та воював з його нащадками. У 1301–1302 рр. боротьба ця була особливо впертою .

26. МУЛАКАЙ (+ 1291) ................................................................................................ 7

Iнша форма iменi (за Бейбарсом) – Малаган . Страчений Тохтою за пiдтримку Телебуги.

27. КАДАН (+ 1291) ....................................................................................................... 7

Страчений Тохтою за пiдтримку Телебуги.

28. КУДУКАН (+ 1291) ................................................................................................. 7

Страчений Тохтою за пiдтримку Телебуги.

29. ТОГРИЛ (+ 1291) ...................................................................................................... 7

Інша форма імені – Тогрулджа. Разом з Телебугою усунув Туда-Менгу. Загинув внаслiдок змови Тохти. Казi Ахмед i ряд iнших авторiв вважали Т. сином Тохти, який нiби-то правив 17 рокiв по ньому i помер у 727 р.х. (1326/1327). Його дружина Баялун-хатун з візантійської імператорської сім’ї Палеологів після його загибелі була взята до гарему сина Т. – Узбека. Вона залишалася християнкою, незважаючи на мусульманський фанатизм її другого мужа і мала на нього помітний вплив .

30. УР-МЕНГУ ................................................................................................................. 8

Син Iрикадж-хатун.

31. ЧЕЧЕКТУ ................................................................................................................... 8

Син Тура-Кутлуг-хатун.

32. ТУБТАЙ [?] ................................................................................................................ 8

33. САРАЙ-ТІМУР.......................................................................................................... 9

34. БАБУДЖ .................................................................................................................... 9

35. ТУКЕЛЬ-БУКА ........................................................................................................ 9

VII

36. ЮЗ-БУКА .................................................................................................................. 19

37. ШЕВКАЛ (+ 1327) ..................................................................................................... 22

Інші форми імені Шелкан, Чолхан.

Посланий Узбеком у Тверське князiвство в 1327 р. як посол, вiв себе визиваюче. Зайняв двiр князя Олександра Михайловича. Московськi агенти розпустили чутки, що Ш. має намiр сiсти на тверський престол i насильно змусити населення прийняти iмлам. Коли 15.08.1327 р. ординцi захотiли вiдiбрати коня у дякона Дюдка, той пiдняв крик, а тверичi заступилися за нього. До них приєднався i Олесандр Михайлович з дружиною. Ординцi вiдступили у двiр князя Михайла Ярославича, але тверичi пiдпалили його. З Ш. загинули i ординськi купцi . Московський князь Iван Калита негайно донiс хановi Узбеку i з 50 тис. ординського вiйська виступив проти Тверi . В росiйському епосi збереглася пiсня про Щелкана Дудентьєвича . [Трансформацiя iмен: Ш., син Тудакана – Щелкан Дудентьєвич].

38. ТУЛУНБІЯ (+ 1364) .................................................................................................23

39. МЕНГЛІ-БУКА (+ до 1312)......................................................................................24

Напевно помер при житті батька, бо Токта хотів поставити після себе його молодшого брата Ільбасмиша.

40. IЛЬБАСМИШ (+ 1312) ........................................................................................... 24

Iнша форма iменi – Ябариш. За заповiтом Токти мав йому успадкувати. Старший емiр Токти Кадак хотiв поставити його ханом Золотої Орди, усунувши iншого претендента Гасан-оглана. Але в боротьбу вмiшався Узбек, який, як розповiдає “Iсторiя Увейса”, пiдступно вбив обох .

41. IСКАР [?]..................................................................................................................... 24

42. ТУКЕЛЬ-БУКА (+ 1313)........................................................................................ 24

Хан Золотої Орди (1312–1313).

Пробував захопити владу, але був вбитий прихильниками Узбека. Деякі дослідники вважають його воєначальником Тука-Букою і башкиром за національністю , що, звичайно, було виключено. Навіть такі особистості як Мамай, Тімур та Єдігей, не будучи Чингізидами, не ризикували проголосити себе ханами.

43. УРУС-БУКА ............................................................................................................. 26

44. КУНКАС ................................................................................................................... 28

45. УЗБЕК (+ 1342) ......................................................................................................... 29

Власне Гiяс-ед-Дiн Султан Мухаммед Узбек. Хан Золотої Орди (1313–1342).

Мав улус на схiдних межах Золотої Орди. У 1312 р. в Хорезмi домовився з Кутлуг-Тимуром i пiд приводом вираження спiвчуття добився прийому у Iльбасмиша. Пiд час аудiєнцiї У. вдарив Iльбасмиша ножем, а Кутлуг-Тимур вбив його емiра Кабака. Пізніше його прихильники розправилися з Тукель-Букою. Ханом проголосили У. в сiчнi 1313 р. 

Першим iз золотоординських ханiв почав насильно запроваджувати iслам як державну релiгiю, переслiдуючи iнаковiрцiв (з 1313 р.). При ньому Золота Орда досягла найвищого розквiту.

Стосовно росiйських князiвств провадив полiтику зiткнень i усобиць. Пiдтримав московських князiв Юрiя Даниловича i Iвана Калиту проти тверських князiв. У 1317 р. з його наказу був вбитий тверський князь Михайло Ярославич, у 1327 р. жорстоко придушене повстання у Тверi, iнспiроване московськими агентами, у 1339 р. вбитi тверський князь Олександр Михайлович i його син Федiр . Московський князь Іван Калита, ставши фактично намісником У., став збирати данину-викуп і в інших землях. Дрібні князі, не здатні погасити свої недоїмки перед ординцями, стали продавати свої володіння московському князеві і переходити в ряди його дворян. Інспіруючи антиординські виступи у сильніших князівствах і придушуючи їх з допомогою ординських військ, Іван Калита добивався ослаблення своїх противників. Крім того у самому Московському князівстві почали впроваджувати ординський принцип прямого успадкування влади, стримуючи процес роздроблення на уділи, який активно проходив у сусідніх князівствах. Активність московських князів не залишилася без уваги У. Він навіть розділив у 1328 р. Велике князівство Володимирьке між Іваном Калитою та суздальським князем Олександром Васильовичем. Але у 1331 р. московський князь знову добився відновлення своєї зверхності.

У. не зумiв, однак, завадити Смоленському князiвству позбутися ординської опiки. У серединi 1330-х рр. смоленський князь Iван Великий Олександрович перестав платити ординський вихiд. У 1339 р. У. послав на Смоленськ великi сили, очоленi емiром Товлубеєм, куди входили дружини Iвана Калити i його васалiв, а також iнших князiв. Не добившись успiху, у 1340 р. вiн знову послав на Смоленськ велике вiйсько, де крiм ординцiв були дружини рязанських, суздальських, ростовських, юр’євського, друцького i фомiнського князiв та московське вiйсько. Смоленськ витримав ординськi удари.

У 1323 р., схоже, У. спробував повернути залежнiсть Галицько-Волинської держави. В ходi цiєї боротьби, напевно, загинули Андрiй та Лев Юрiйовичi. Але, не маючи змоги безпосередньо втрутитися у боротьбу за Галицьку спадщину (через зайнятiсть основних сил на Кавказi), У. домовився з Литвою про пiдтримку мазовецького кандидата . Болеслав-Юрій Тройденович, у свою чергу, титулувався князем “Малої Русі”, декларуючи відмову претензій на Київ та інші землі, які знаходилися у межах монгольського впливу (“Dei gratia natus dux totius Russae Minoris” – “З Божої ласки природжений князь всієї Малої Русі”) . У 1340 р. золотоординський хан допомiг Любарту-Дмитровi Гедимiновичу та його старостi Дмитровi Детьку вiдбити наступ польського короля Казимiра III на Галицьку землю . 1342 р. його вiйсько здiйснило небувале спустошення теренiв Польщi i Угорщини, чим було стримано агресiю проти Галицько-Волинської держави .

Пробував У. відновити вплив Золотої Орди і у болгарських землях. У 1324 р. він підтримав царя Георгія ІІ Тертера у конфлікті з Візантією, а у 1328 р. – царя Михайла ІІІ Шишмана у війні із Сербією. Але в обох випадках Болгарія потерпіла невдачі.

Головним напрямком зовнiшньої полiтики У. продовжувала залишатися боротьба за Азербайджан. 11.05.1314 р. У. вислав з Дербента Гейхату з чотирма старшими емiрами. 2.08–30.09.1315 р. Баба-огул iз своїм туменом пiддався iльхану Улджейту i був посланий на Хорезм, правитель якого Кутлуг-Тимур через зраду частини вiйська не змiг йому завадити. В одному мiнаретi Баба-огул спалив 600 мусульман, взяв в полон 50 тис. Але був розбитий Савуром, сином Урек-Тимура, сина Тука-Тимура. Син Дуви, хана Маверанннахра, – Есен-Бука-огли (1309–1318) був союзником У. В присутностi посла У. – Ак-Буки i емiра Хусейн-гургена, батька засновника династiї Джалаiрiдiв Хасана Великого, Улджейту стратив Баба-огула з сином.

Війна з Хулагуїдами не дозволила У. підтримати Есен-Буку, коли той у 1316 р. намагався відірвати улус Чагатая від Монгольської імперії. У. і сам формально залишився вірним великому каану Буйянту.

Зимою 1319 р. пiд час перебування юного iльхана Абу Саїда на зимівцi в Гаубарi У. раптово виступив проти Хулагуїдiв. Лезгiни попередили емiра Тарамтаза i той змушений був втiкати. Узбек дiйшов до берега ріки Кури, але емiр Чупану, який виконував функцiї регента, зумiв зайти йому в тил зi сторони Грузiї. У. довiдався про намiри противника взяти його у клiщi i вiдступив до Терека. Його переслiдував Курумиш, син Алiнака, який не прийшов на допомогу Абу-Саїду. Бойовi дiї тривали майже безперервно з пересiнним успiхом.

У. постiйно шукав прихильникiв у станi iльханiв. У 1325 р. емір Чупан, один з кращих полководців ільханів, з Грузiї пустошив землi У. Він загинув мiж 17.11–16.12.1327 р. Його старший син Хасан з онуком Галишем втекли у Хорезм, звiдки перебралися до У. Обидва воювали у його вiйську проти черкесiв. Хасан помер вiд рани у цiй вiйнi, а його син Галиш був пiзнiше у вiйську Джанiбека. 19.10–17.11.1335 р. умертвили Багдад-хатун, яка вела переписку з У., запрошуючи його в Iран.

Війна з Хулагуїдами виснажувала сили Золотої Орди і не приносила результатів. У 1335 р. У. знову не змiг форсувати Куру через опiр азербайджанцiв.

У. багато будував, зокрема в Криму. В Солхатi збереглася мечеть з чудовим рiзьбленим кам’яним порталом, з датою будови та iм’ям У. Він переніс столицю у Новий Сарай (Сарай-ал-Джедід), який розбудував і прикрасив. Розширилися не тiльки полiтичнi, але й торговельнi контакти з Єгиптом, головним союзником Золотої Орди в боротьбi з iльханами . Довгу iсторiю мало сватання однiєї з царiвен – Тулунбай-хатун, дочки Тунаджi, яку планували видати за султана ал-Мелiка ан-Насiра. Перше посольство було вiдправлене у 1314 р. Зберiгся опис ал-Айнi подорожi царiвни через Константинополь у Александрiю в 1320 р. Через п’ять рокiв У. довiдався, що султан незабаром видав царiвну за одного iз своїх мамлюкiв. Султан вибачався, признаючи, що Аллах забрав її з життя.

Сестра У. Кончака-Анна (+ 1317) була видана за московського князя Юрiя Даниловича. Незважаючи на віронетерпимiсть в самiй Ордi, до нього невластиву Чингiзидам, У. дозволив Кончацi змiнити вiру i охреститися . Так само не змушував переходити в іслам свою дружину Баялун-хатун, з походження візантійську принцесу. Дочка Iткуджуджука, за свiдченням Iбн Батутти була видана за емiра Iса-бека. З дружин У. вiдомi ще Шерiтамгу, мати Джанiбека, та Кабаке i Урдуджi.

46. ГАЗАН-ОГЛАН (+ 1312 ?)....................................................................................... 29

Інша форма імені Езгір-оглан. Згiдно Тарiх-i-Шейх-Увейс у 1312 р. претендував на престол. Через це деякі історики вважають його старшим за Узбека.

47. ДЖУХТАЙ ..................................................................................................................30 

VIII

48. СЕРА-БУКА................................................................................................................ 39

49. ТУЛАКАЙ ....................................................................................................................39 

50. КААН..............................................................................................................................39

51. ДЖУРУКАН .................................................................................................................39

52. САФАР-БУЛУДЖ.......................................................................................................39

53. ТУЛУГБЕК (+ до 1342) ............................................................................................. 45

Його нащадки претендували на ханський престол по смертi Узбека.

54. IРIНБЕК ( + до 1342) ................................................................................................ 45

55. ТУГДИБЕК (+ до 1342) ............................................................................................ 45

Не мав нащадкiв. Напевно помер юним.

56. ШИРIНБЕК (+ до 1342) ............................................................................................. 45

Не мав нащадкiв.

57. ТIМУРБЕК (+ 1342) .................................................................................................... 45

Вбитий з наказу Джанібека по смерті батька.

58. ДЖАНIБЕК (+ 1357) ................................................................................................... 45

Хан Золотої Орди (1342-1357).

По смертi Узбека усунув племiнникiв, синiв старшого брата Тулугбека, i став ханом. Його полiтика мала виразний пiвденно-схiдний напрямок. Захiдними проблемами цiкавився мало, продовжуючи полiтику батька, чим дозволив значно укрiпитися московським князям. Галицько-волинськими справами він взагалі не цікавився. Після Узбека ординці вже не пробували відновити свій вплив на цих землях. Полiтику батька Д. продовжував i насаджуючи iслам. Джерела вiдзначають будiвництво мечетей, медресе, покровительство богословам i наукам, що пiдкреслював також Анонiм Iскандера.

Д. не вдалося відвоювати у Генуї Кафу (1344). Конфронтація з цією республікою продовжувалася і Д. у 1347 р. уклав угоду з її конкурентом Венецією. Виступив Д. на стороні Венеції у її черговому конфлікті з Генуєю в 1349–1355 рр., який завершився перемогою Венеції. Почали розширюватися венеціанські факторії в Тані (Азові) та Провато (Крим). Але венеціанці так і не зуміли закріпитися у Солхаті. Крім того за умовами миру 1355 р. обидві республіки зобов’язалися не посилати своїх кораблів в Чорне море протягом трьох років .

Д. пiдпорядкував собі майже весь Чагатайський улус, а також завоював Азербайджан, чого нащадки Джучі добивалися майже 100 років.

Для реалiзацiї заповiтних мрiй Джучидiв склалися сприятливi обставини. Iльхан Абу Саїд помер у 1335 р. i держава Хулагуїдiв фактично розпалася. Азербайджан захопили Чобанiди. Тиранiчна влада Мелiк-Ашфера (1344–1356) привела до того, що цiлий ряд представникiв знатi i купецтва стали звертатися до Д. iз закликом зайняти Азербайджан. У Сарай-Берке приїхав навiть вiдомий мусульманський казi ходжа Мух’ї-ед-Дiн Бердаї i у своїх проповiдях закликав Д. захистити народ вiд злочинiв Мелiк-Ашфера. У 1356 р. (джерела датують похiд 1357 р., але монети, якi Д. карбував у Тебрiзi датованi 1356 р.) Д. форсував Куру i рушив на Тебрiз. При видi його численних сил бiля Уджанського гурука вiйсько Мелiк-Ашфера розбiглося. У нього не вистачило волi чинити опiр, вiн покинув Тебрiз з гаремом i скарбницею, яку в дорозi розграбували раби. Самого Мелiк-Ашфера схопили i стратили, виставивши голову у Тебрiзi. Д. вступив у Тебрiз, поставив на престол iльханiв свого сина Бердибека i залишив йому 50 тис. воїнiв з полководцем Сарай-Тимуром, сином емiра Джарука . Сам Д., будучи хворим, з дочкою Мелiк-Шарифа Султанбахт i сином Тимурташем виступив назад.

Коли Бердибек довiдався про стан батька, то покинув Тебрiз i рушив у Сарай-Берке. Обставини смертi Д. детально розповiдає Анонiм Iскандера. Д. стало легше, але довiдавшись про прибуття сина, який покинув щойно завойований Азербайджан, вiн розхвилювався. Викликавши емiра Тоглу-бея (Товлубiя), який був ще полководцем Узбека, вiн вирiшив з ним порадитися. Останнiй був правою рукою i порадником Бердибека. Побоюючись, що про це довiдається Д., Тоглу-бей убив хана прямо в ставцi на килимi. Негайно покликали Бердибека i почали приводити до присяги емiрiв. Тих, якi вагалися, тут же вбивали . Iбн Халдун приводить двi версiї смертi Д. – вiд хвороби i внаслiдок вбивства, зазначаючи, що вже хворим хан був заключений в окови .

Д. добився найбільшого розширення території Золотої Орди, він переможно завершив довголітню війну і завоював Азербайджан. Йому вдалося приєднати до Золотої Орди значні території Чагатайського улусу. Кок-Орда, яка потихеньку відривалася від Ак-Орди, також відчула його руку. Але смерть Д. відкрила початок розвалу держави .

59. ХІДИРБЕК (+ 1342) ...............................................................................................45

60. ТIНIБЕК (+ 1342) ................................................................................................. 53

Iнша форма iменi – Дiнiбек. Хан Золотої Орди (1342).

Узбек бачив у ньому спадкоємця. У 1331 р. Т. одружився з Ануширван-хатун, дочкою впливового емiра Шейх-Алi, сина емiра Хусейна. За iнформацiєю Тарiх-i-Шейх-Увейс, невдовзi пiсля смертi Узбека у 1342 р. був розбитий дядьком Джанiбеком i страчений .

61. ТУБУТА ................................................................................................................... 53

62. ХИЗР-БЕК (+ 1342) ................................................................................................. 53

За Тарiх-i-Шейх-Увейс страчений дядьком Джанiбеком як претендент на ханський престол .

63. КУРУДЖБЕК (+ 1357)............................................................................................54

Вбитий з наказу Бердибека як претендент на ханський престол.

64. КЕЛЬДИБЕК (+ 1361)............................................................................................ 54

Хан Золотої Орди (весна 1361 – осiнь 1361).

Роки правлiння надiйно пiдтверджуються монетами: монети 762 р. х. карбованi у столицi Сарай ал-Джедiдi та 762–763 рр.х. – в Азаку (Азові). Загинув К. в битвi з iншим претендентом Мюрiдом, про що збереглося повiдомлення Рогозького лiтопису . За Анонiмом Iскандера К. був самозваним сином Бердибека. Вiн заставляв емiрiв вбивати один одного, таємно викликаючи до себе i змушуючи виступати проти iншого (так згинули Могул-Буга, Ахмед, Нангудай та iншi виднi емiри ще з часiв Джанiбека) . Самозванство К. вiдзначив i Рогозький лiтопис . З такою версiєю погодився В. Єгоров . Iншi лiтописи називають К. внуком Узбека . Зрештою виключено, щоби на владу в Золотiй Ордi мiг претендувати нечингiзид з народження. Достатньо прикладiв таких як Мамай, Тiмур чи Єдiгей, жоден з яких не ризикнув об’явити себе ханом. Крiм того внук Узбека К. зафiксований у генеалогiях Чингiзидiв. Тому, здається, правий М. Сафаргалiєв, вважаючи К. сином Iрiнбека i внуком Узбека .

Можливо, що противники К. розпускали чутки щодо його походження. Анонiм Iскандера, загалом джерело плутане, дуже яскраво описує жорстокiсть К. Але повiдомлення цього джерела нiби Бердибек знищив усiх нащадкiв Бату явно не вiдповiдає дiйсностi. Численнi царевичi були розкиданi по далеких улусах i мали безлiч можливостей уникнути страти. За цим джерелом К. був 

вбитий власним сином . М. Сафаргалiєв називає можливим вбивцею К. Iльяса, сина Маглубея, який був старшим емiром при наступниках К. i датує його вбивство 1361 р. Монети К., карбованi у Сараї ал-Джедiд та Азаку, датуються 762 р. х. Монети датованi 763 р. х. (який почався з 31.10.1361 р.) були карбованi лише в Азаку. Це би могло означати, що суперник К. витiснив його iз столицi. На пiдставi цього можна також вважати, що К. загинув десь в кiнцi 1361 р.

65. УРУСЧУК (+ 1357?)................................................................................................. 54

У 1357 р. Бердiбек знищив бiльшiсть нащадкiв Бату. Серед них були i сини Iрiнбека, але котрий з царевичiв помер до 1357 р., а котрий загинув у 1357 р. невiдомо. Всi, хто пережив рiзню 1357 р. пiзнiше претендували на престол.

66. ТАТIБЕК (+ 1357?)................................................................................................... 54

67. ДЕВЛЕТ-БЕК (+ 1357?)........................................................................................... 54

68. IРIНБЕК (+ 1357?).................................................................................................... 54

69. ТАТЛIБЕК (+ 1357?)................................................................................................ 54

70. ШАХБЕК (+ 1357?).................................................................................................. 54

71. БАТIБЕК (+ 1357?)................................................................................................... 54

72. БЕРДИБЕК (+ 1359) ................................................................................................. 58

Хан Золотої Орди (1357–1359).

Відзначився в поході на Азербайджан і був призначений батьком намісником із ставкою у Тебрізі. Довiдався про близьку смерть батька через послання Тоглу-бея (Товлубiя) і негайно покинув Азербайджан, виступивши до столиці Золотої Орди. Емiр Тоглу-бей вбив хворого Джанiбека i привiв до присяги його емiрiв, вбивши тих, хто вагався. Пiсля цього Б. “викликав до себе всiх царевичiв i за один раз їх всiх знищив”, в т.ч. 8-мiсячного брата за якого просила рiдна мати обох – Тагай-Тоглу-хатун (Тайдула) .

Покинувши завойований Пiвнiчний Iран, Б. забрав з собою емiра Сарай-Тимура, а у Тебрiзi залишив гарнiзон, очолений Ахiджуном. Утримати Iран не вдалося. Вiдразу Азербарджан пробував зайняти правитель Фарсу i Перського Iраку Музаффарiд (1313–1359), якому ще Джанiбек пропонував пiдкоритися. Вже по смертi Б., скориставшись боротьбою за владу, полонений принц з династiї Чобанiдiв Тiмурташ втiк з сестрою в Хорезм. Залишивши сестру у Ширазi, вiн прийшов в Ахлат, сподiваючися на пiдтримку Хизр-шаха, але той при наближеннi Увейса-султана стяв йому голову i вiдправив у Тебрiз. Азербаджан став володiнням Увейс-султана.

За писемними джерелами Б. правив три роки . Був вбитий разом з своїм радником i старшим емiром Тоглу-беєм iншим претендентом рiдним братом Кульною . Посилаючися на монети Б. з Тетюшського скрабу, карбованi у Гюлiстанi (1359/1360) та Новому Сараї (1360/1361), А. Якубовський вважав за можливе продовжити час його правлiння до 1361 р. Вiн думав, що монети Кульни за перiод 1360–1361 рр. ще знайдуться. Iншi дослiдники цього не приймають. Симеонiвський та Рогозький лiтописи вважають, що Б. помер власною смертю . Довiряючи цим джерелам, В. Єгоров висунув версiю, нiби по природнiй смертi Б. Товлубiй та iншi емiри пробували висунути свого кандидата, але перемiг Кульна . Ця версiя бездоказова. М. Сафаргалiєв дотримувався версiї щодо загибелi Б. у 1359 р., пов’язуючи придворнi iнтриги з дiяльнiстю царицi Тайдули . Його погляд виглядає переконливим.

За Iбн Халдуном при Б. темник Мамай був беглер-беєм i одружився з його дочкою .

73. КУЛЬНА (+ 1359) ..................................................................................................... 58

За руськими лiтописами – Кульпа (Аскульпа). Хан Золотої Орди (1359, весна–осiнь).

Походження К. залишається дискусiйним через розбіжність у джерелах. За А. Якубовським був рiдним братом Бердибека . В. Єгоров заперечує, вважаючи, його узурпатором, який не мав вiдношення до Джучидiв , з чим погодитися важко. Навіть у періоди хаосу і жорстокої боротьби за владу, нечингiзид не мав жодних шансiв на ханський престол. М. Сафаргалiєв допускав, що К. мiг бути сином Iрiнбека . Мусульманськi автори про правлiння К. вiдомостей не подають i у перелiк ханiв не вносять. За росiйськими лiтописами К. правив п’ять або шiсть мiсяцiв i п’ять днiв . Правлiння К. надiйно пiдтверджується монетами, якi карбувалися у 1359 р. в Гюлiстанi, Новому Сараї, Бельджiменi, Азаку i Хорезмi. На такiй великiй територiї визнавати ханом нечiнгiзида не могли. К. з синами був вбитий братом Ноурузом.

74. ЧЕРКЕС .....................................................................................................................58

75. НОУРУЗ (+ 1360) ..................................................................................................... 58

Повне iм’я Ноуруз-Бег Мухаммед, за росiйськими лiтописами – Наврус. Хан Золотої Орди (1359, осiнь – 1360, весна).

Навколо походження Н. також триває дискусія через різні свідчення джерел. А. Якубовський вважав його рідним братом Кульни i Бердибека . В. Єгоров – узурпатором незнаного походження . За М. Сафаргалiєвим вiн був Джучидом, можливо рiдним рiдним братом Кельдибека . Н. пiдтримувала цариця Тайдула, емiр Маглубей i захiднi улуси Золотої Орди, тобто не має сумнiвiв, що вiн належав до нащадкiв Бату. Лiтописи називають його царем Волзьким. Н. стимулював суперництво між володимиро-суздальськими князями, надавши ярлик на велике княжіння нижегородському князеві Дмитрові Костянтиновичу і відмовивши московському князеві Дмитрові Івановичу, який відразу кинувся задобрювати хана, царицю Тайдулу і їх оточення. 

Боротьба за владу продовжувалася, у неї було втягнено все ординське суспільство. Частина емiрiв звернулася до правителя Кок-Орди, запрошуючи його на престол у Новому Сараї. 

Представник Кок-Орди Хизр-ходжа перемiг Н. Змовники видали Н. разом з сином Темiром, царицею Тайдулою, емiром Маглубеєм та його людьми. Всi вони були страченi .

76. ІТКУДЖЮДЖЮК (+ 1357) ........................................... .......................................58

Вбитий Бердибеком у вiцi 8 мiсяцiв.

Х

77. АБДУЛЛАХ (+ 1369) ................................................................................................ 62

Хан Золотої Орди (1361, весна – 1369).

Був марiонеткою в часи правлiння всесильного беглер-бея Мамая. Висунений останнiм, спирався на Правобережжя i Крим. Разом з Мамаєм захоплював Новий Сарай у 1363–1364, 1368–1369 рр. Джерела вiдзначають тiльки, що А. був з нащадкiв Узбека . У цьому не може бути сумнiвiв, позаяк iншi гiлки Джучидiв мали улуси за Волгою, а гiлка Бувала до цього часу вигасла. Неджучида Мамаю не було пiдстав висувати. Найбiльш вiрогiдною виглядає гiпотеза М. Сафаргалiєва, за якою А. був сином Хизр-Бека . Час правлiння А. досить надiйно визначається карбованими ним монетами.

Захопившись боротьбою за ординську столицю, Мамай основну увагу зосередив на росiйських князiвствах, хоча його базою були Крим та Пiвнiчне Причорномор’я. Цим скористався великий князь литовський Ольгерд Гедимiнович. У 1362 р. вiн виступив у пiвденнi степи. До нього приєдналися дружини пiвнiчноподiльських князiв Костянтина, Олександра i Юрiя Корятовичiв. А. з Мамаєм перебували в черговий раз на Волзi, тому литовсько-українському вiйську протистояли мiсцевi емiри: Хаджiбей, правитель подiльського улусу, та Кутлу-Бука, син Туглук-Тiмура, правитель кримського улусу. З ординцями був їх васал князь Малого Подiлля Дмитро . Походження Дмитра (Деметрія) залишається дискусійним. Ряд дослідників продовжують вважати його вихрещеним ординським еміром в ранзі темника .

Битва на Синiх водах (р. Синюха, притока Пiвденного Бугу) восени 1362 р. закiнчилася розгромом ординського війська . Навряд чи мав підстави бути задоволеним її результатами Мамай, як вважав Л. Гумільов , навіть якщо Хаджібей та Кутлу-Буга і були його противниками. Ольгерд рушив далi i дiйшов до Сiверського Дiнця та Сосни. Наслiдки були для Орди фатальними . Корятовичi опанували Мале Подiлля i хоча ще, як свiдчить грамота князя Олександра з 1375 р., перiодично платили данину-вихiд, але вже не дуже рахувалися з Ордою. Молдовське князiвство, яке виникло у 1359 р., почало розширювати свої межi до гирла Дунаю. Ольгердовичi змiнили ординських васалiв на престолах Києва, Новгорода-Сiверського i Трубчевська. Фактично українськi землi на Правобережжі позбулися ординської опiки. Ординський вплив залишався суто номiнальним ще на Лiвобережжi десь до 1380 р.

78. МУХАММЕД-БУЛАК (+ 1375) ............................................................................. 62

Варiанти iменi: Мамат-Салтан, Гiяс-ад-Дiн Мухаммад-хан, Гiяс-ад-Дiн Булак-хан, Булак-хан. Хан Золотої Орди (1370–1375).

Також був марiонеткою Мамая, який мiг спиратися тiльки на нащадкiв Бату, маючи противниками заволзьку знать. Тому пiсля смертi М.-Б. йому нiкого було посадити на трон. Лiтописи датують появу М.-Б. на престолi 1370 р., чому не суперечать i монети, карбованi в Ордi, Астраханi (Хаджi-Тарханi), Новому Маджарi та Новому Криму. У 1372–1373 рр. Мамай та М.-Б. на короткий час захопили столицю Золотої Орди, але змушенi були вiдiйти в Причорномор’я. Пiсля 1375 р. зникають згадки про М.-Б. та його монети. В. Єгоров без аргументацiї датує початок правлiння М.-Б. 1369 р. Так само без аргументацiї М. Сафаргалiєв вважає цього хана нащадком Тiнiбека . Бiльш вiрогiдно, що вiн був рiдним братом Абдаллаха, якого Мамай тримав при собi, щоби в потрiбний момент поставити на трон.

79. МIР-ПУЛАД (+ 1361) ............................................................................................... 64

Хан Золотої Орди (1361, три днi).

За Анонiмом Iскандера Кельдибек був вбитий своїм сином, iм’я якого не названо. Новий правитель займав трон три днi . М. Сафаргалiєв висунув гiпотезу, що можливо мова йде про Мiр-Пулада, з iменем якого збереглося кiлька монет датованих 1361 р. Ця гiпотеза звучить переконливо.

80. МИХАЙЛО (+ 1359) ................................................................................................... 73

Судячи з iменi був християнином. Вбитий разом з батьком своїм дядьком ханом Ноурузом .

81. IВАН (+ 1359) ............................................................................................................... 73

Судячи з iменi був християнином. Вбитий разом з батьком своїм дядьком ханом Ноурузом .

82. ТИМУР (+ 1360) ............................................................................................................ 75

Iнша форма iменi – Темiр. Страчений разом з батьком ханом Хизр-ходжею. 

ХI

83. ТУЛУНБЕК (+ пiсля 1379) ? ....................................................................................... 82

Хан Золотої Орди (1370–1372, 1379).

Походження його незнане, хоча немає сумнiвiв, що вiн був Чингiзидом. У ярлику, виданому московському митрополитовi у 1379 р., названий племiнником Мамая . Це змусило В. Єгорова припустити, що Т. та хан, який правив у Новому Сараї в 1370–1372 рр. були рiзними особами . Якщо Т. справдi був племiнником Мамая, тобто сином брата його дружини, дочки Бердибека, то його батьком найпевнiше був Тимур. У такому разi останнiй iз нащадкiв Бату спробував повернути прадiдiвський престол, а пiсля його втрати повернувся знову вже як марiонетка Мамая. Дальша доля невiдома.

На Куликовському полi з Мамаєм хана не було. Можливо на той час Т. уже не жив. Можливо тому, гарячково шукаючи виходу, Мамай все-таки видав великому князеві литовському ярлик на землі, які колись контролювалися Золотою Ордою , і у такий спосіб купив дружній нейтралітет Литви. Може з тієї причини до війська московського князя не приєднався київський князь Володимир Ольгердович.

Загалом Куликовська битва, незважаючи на величезну лiтературу , правильної оцiнки не отримала. Однi з українських iсторикiв вважали її мало не епохальною у нашiй iсторiї, iншi взагалi не надавали її нiякого значення. Обидва погляди невiрнi. Куликовська битва мала значно бiльше значення для українських земель, нiж для росiйських. Лiвобережнi українськi землi внаслiдок цiєї битви повнiстю звiльнилися вiд ординського протекторату, тодi як вже у 1382 р. Тохтамиш вiдновив ординське панування над росiйськими князiвствами. Крiм того участь окремих українських князiв i їх дружин у самiй битвi була далеко не периферiйною.

Напевно слiд довiряти пiдрахункам А. Кiрпiчнiкова, який вважав, що вiйсько Дмитрiя Донського мало 40–45 тисяч, а вiйсько Мамая – до 50 тис. (тобто п’ять туменiв) . Це була найбiльша з усiх вiдомих битв XIV ст. У рядах ординського вiйська були i iталiйськi спецiалiсти з чорноморських колонiй, напевно пушкарi. У росiйському вiйську були також українськi та бiлоруськi князi-емiгранти: Дмитро Корятович Боброк-Волинський, Бутав-Дмитро Ольгердович та Андрiй Ольгердович. Саме вони i стали героями цiєї битви, особливо Дмитро Боброк-Волинський, зять московського князя, який фактично командував Засадним полком і не дав запальному серпуховському князеві Володимиру Андрійовичу, що був першим воєводою цього полку, передчасно вступити у битву. Саме удар Засадного полку і вирішив долю битви. На думку М. Тихомирова з Дмитром Корятовичем виїхали з Волинi i його васали, якi також взяли участь у цiй битвi . Такий же висновок стосовно сiверських та полоцьких дружин зробив С. Заремба . Посилила московську армiю i брянська “кована рать” . Крiм того у битвi взяли участь дружини удiльних чернiгiвських князiв, безпосередньо зацiкавлених у розгромi ординського вiйська: новосельського, єлецького, мещерського, оболенських та таруських. Загалом цi дружини склали мало не третину вiйська московського князя, причому їх бронювання було бiльш сучасним. Більшість цих князів не були васалами московського князя, але їх інтереси у антиординській боротьбі вимагали їхньої участі у цій війні. Сам московський князь не вірив в успіх і був змушений виступити під тиском церкви, особливо Сергія Радонежського, який послав у княже військо двох монахів-богатирів – Пересвєта і Осляблю. Невипадково пізніше, після приходу Тохтамиша він всю злобу виложив на митрополита Кіпріяна. У самій битві Дмитро Іванович усунувся від керівництва і встав у ряди Головного полку, уступивши своє місце під великокняжим стягом і панцир боярину М. Бренку. Цей неприпустимий у княжій практиці ганебний факт більшість істориків не коментують. Княжі доспіхи і стяг, добре видні і своїм і чужим, завжди були об’єктом підвищеної небезпеки, так що шеренговий лицар мав значно більше надій уціліти, що, зрештою, і сталося. Крім того, щоб керувати битвою, полководець мусить за нею спостерігати, вносячи корективи, як це робили на полі бою Дмитро Боброк-Волинський та Мамай. Князь Дмитро Донський був просто учасником битви, змушений до неї загрозою церковного прокляття .

Куликовська битва продемонструвала як і значне ослаблення Золотої Орди, так і великі можливості об’єднаного війська різних князів. Лівобережні чернігівські князі після неї позбулися ординського впливу. Московські князі та їх васали після цієї битви ще сто років залишалися ординськими васалами і платили данину-вихід. Самій Москві така ситуація була вигідною, позаяк з ординською допомогою і через ту саму данину-вихід, вона розширювали свою зону впливу.

Табл.3. Гiлка Бату.



III



1. БАТУ (* 1207 + 1255) – див. табл.2, поз.2



IV



2. САРТАК (+ 1256) ......................................................................................................... 1



Хан Золотої Орди (1255–1256).

За Бату тримав улус на правобережжi нижньої течiї Волги з кипчацьким (половецьким) населенням . Був у добрих контактах з Олександром Невським, допомігши йому стати старшим серед князів Володимиро-Суздальської землі. В останні роки життя Бату займав активну позицію. Захворiвши, Бату вiдправив С. у Каракорум до Менгу-каана. Коли прийшла звiстка про смерть Бату, Менгу затвердив С. ханом Золотої Орди, але той помер по дорозi в Сарай .

Історик ал-Джузджані у 657 р.х. (1258–1259 рр.) зустрів у Делі сеїда Ашраф ад-Діна із Самарканда від якого довідався про подробиці смерті С., названого “гонителем мусульман”. Сеїд розповів ніби Берке послав запитати С. з чим пов’язана причина проїзду племінника повз його володіння без нанесення візиту. С. ніби-то відповів: “Ти – мусульманин, а я сповідую християнську віру, бачити лице мусульманина є нещастя”. Берке заперся у своїй палатці, поклав себі шнурок на шию і три доби провів у плачі та молитві: “Господи, якщо віра Мухаммеда згідна з істиною, відімсти за мене Сартакові!”. На четвертый день после цього Сартак помер . Зрозуміло, що історик подібно до сеїда, симпатизував мусульманину Берке. Але він краще розбирався у хитросплетеннях політики, тому, оправдовуючи Берке, приписав отруєння С. каану Менгу, тодi як Кiракос Гандзакецi прямо називає винуватцем смертi С. – Берке .

Про те, що С. був християнином крім ал-Джузджані повідомляли і інші автори. Абу-л-Фарадж писав, що С. навіть був посвячений у диякони. Чутки про хрещення С. послужили для французького короля Людовика ІХ поштовхом для відправлення до монголів посольства Г. де Рубрука у 1253 р. Рубрук був принятий С., але поїхав від нього з переконанням, що хоча С. і був покровителем християн, але сам залишився язичником. Рубрук приводив слова секретаря С. Кояка: “Не смійте говорити, что наш хан – християнин; він не християнин, а монгол”. Але сам Кояк був християнином несторіанського визнання, а несторіани не називали себе християнами. Крім того, не виключено, що С. остаточно прийняв християнство пізніше ніж його відвідав Рубрук .

Нащадкiв у С. не було. Він мав тільки одну дочку, яка прийняла православ’я під іменем Феодори, і була бл.1257 р. видана за білоозерського князя Гліба Васильовича, якому народила трьох синів: Дем’яна, Михайла і Романа.



3. ТУКАН (+ до 1255) .................................................................................................... 1



В джерелах ще називається Тоган-ханом. Помер за життя батька.



4. АБУКАН (+ до 1255) ................................................................................................. 1



Помер за життя батька.



5. УЛАКЧI (+ 1257 ) ...................................................................................................... 1



Хан Золотої Орди (1256–1257).

За Джувейнi – син Сартака, всi iншi джерела називають У. сином Бату. Пiсля смертi Сартака Менгу-каан затвердив ханом юного У., доручивши Боракчин-хатун, вдовi Батия, бути регентшею при ньому. Арабськi джерела називають Боракчин-хатун дружиною сина Бату Тоган-хана (Тукана) i матiр’ю Туда-Менгу. Iншi джерела, в т. ч, i Галицько-Волинський лiтопис, не полишають сумнiвiв, що Боракчин-хатун була дружиною Бату i, напевно, матiр’ю Тукана та У. Рання смерть останнього також сталася не без допомоги Берке, який рвався до влади.

Спочатку Берке схвально зустрів призначення У., можливо розраховуючи на місце регента, а потім просто вирішив позбутися племінника і зайняти його місце.





V



6. ТАРБУ (+ до 1266) ..................................................................................................... 3



Інша форма імені Трабу. Помер за життя Берке. Напевно володiв батькiвським улусом.



7. МЕНГУ-ТИМУР (+ 1282) .......................................................................................... 3



У джерелах та лiтературi ще вживається форма iменi Мунга-Тимур, Мунке-Тимур, Мунке-Темюр. Хан Золотої Орди (1267–1282).

За Рашид-ад-Дiном був посаджений Хубiлаєм, хоча й пiзнiше М.-Т. не визнавав його влади i пiдтримував претендента Хайду (Гайду). Боротьба мiж нащадками синiв Чингiз-хана закiнчилася компромiсом. На курултаї 1269 р. на р. Таласi, який вiдбувся пiсля поразки Борака, була пiдтверджена внутрішня незалежнiсть улусiв Джучi, Чагатая i Удегея, установлено кордони мiж цими улусами та сформовано їх союз проти нащадкiв Тулi . Це означало початок розпаду Монгольської iмперiї.

Головною проблемою полiтики М.-Т. було продовження вiйни з Хулагуїдами. У 1271 р. він здiйснив успiшний похiд проти Вiзантiї, яка їх пiдтримувала i протистояла союзу Золотої Орди з мамлюками. Цей похід значно полегшив улус-беку Ногаю розширенню його експансії на Балканах. Останнiй здiйснив похiд проти болгар, зробивши своїми васалами Тирновське царство, Видинське i Бранiчевське князiвства.

При М.-Т. було проведено другий перепис на Русi. Київський митрополит і вся православна церква були звільнені від сплати данини. М.-Т. активно вмiшувався у справи князiв Рязанської та Володимиро-Суздальської земель. Стратив рязанського князя Романа Ольговича (1258–1270). Ханові донесли, що князь погано відзивався про іслам, який поступово приймала монгольська верхівка. М.-Т. велів зашити князеві рота, розрізати на шматки по суглобах, а голову настромити на списа, здерши з неї шкіру .

У 1277 р. М.-Т. здiйснив похiд про ясiв i аланiв, у якому взяли участь володимиро-суздальські та рязанські князi. Було заложено опорний пункт Дедяково на Тереку. У 678 р.х. (14.05.1279–2.05.1280) М.-Т. вторгнувся у Iран з великим вiйськом. Абака-хан вислав проти нього Менгу-Тимур-оглана, сина Хулагу. На цей раз битва закiнчилася на користь Хулагуїда.

Стосовно князiвств на Правобережжi Днiпра М.-Т. активностi не проявляв. Можливо, що цьому завадило посилення улус-бека Ногая , у сфері впливу якого знаходилися їх території. Князь Лев Данилович не прийняв королівського титулу, щоб не провокувати монголів, і, навіть, пробував з їх допомогою вирішувати свої проблеми. У 1275 р. М.-Т. допоміг йому проти великого князя литовського Тройдена.

М.-Г. дозволив Генуї органызувати колонію у Кафі та сприяв розгортанню кримської торгівлі і піднесенню Солхату.

М.-Т. залишався язичником, хоч і прихильним до мусульман. З його дружин вiдомi: Ольджан-хатун з племенi конкурат, дочка Салджiдай-гургена i Кельмиш-ака, сестри Менгу-каана; Султан-хатун з племенi ушин та Кутуй-хатун.



8. ТУДА-МЕНГУ (+ 1287) ............................................................................................ 3



В джерелах та лiтературi ще вживається форма iменi Туда-Мунке, Туда-Мунга та Тудан-Менгу. Син Кучу-хатун. Хан Золотої Орди (1282–1287).

Посаджений на трон всемогутнiм беглербеєм Ногаєм в порушення заповiту Менгу-Тiмура, який хотiв бачити спадкоємцем Телебугу, найстаршого з правнукiв Бату. Безвольний правитель, захопився містичними вченнями суфіїв, об’явив себе дервішем і поступово став віддалятися від державних справ, а у 1287 р., за свiдченням Рукд-ад-Дiна, помiшався , невдовзi був змiщений i зрікся престолу на користь Телебуги. Очевидно, у скорому часі був вбитий.

При ньому продовжувалася вiйна з Хулагуїдами, змiцнювалися союзнi зносини з Єгиптом. Султан Ель-Мелiк Ель-Мансур ал-Фората у 1287 р. з посольством прислав припаси, матерiали, фарби i каменотеса для будiвництва мечетi у Солхатi. У справи улусу Ногая та Галицько-Волинської держави Т.-М. не вмiшувався. Підтримував князя Андрія Олександровича у його боротьбі з братом Дмитром за володимирський престол. Але Дмитро Олександрович звернувся до Ногая і з його допомогою переміг брата .

Т.-М. був язичником i тiльки, ставши ханом, прийняв iслам. Знанi двi його дружини: Iрикадж-хатун з племенi конкурат та Тура-Кутлуг-хатун з племенi татар.





9. ТУКТУНУК .............................................................................................................. 3



Інша форма імені Тукта-Нука. Син Кучу-хатун.



10. УГАЧI ...................................................................................................................... 3



Інша форма імені Аукаджі. Нащадкiв не мав.



11. АХМЕД (+ пiсля 1287) ........................................................................................... 3



У 1283–1285 рр. у Курському князiвствi утвердився ординський баскак А., який почав тiснити сусiднiх удільних рильських князiв – воргольського князя Олега та липицького князя Святослава, закладаючи слободи в їх землях. Олег звернувся з жалобою до Телебуги, який пiдтримав князiв. Тодi А. звернувся до Ногая, який прислав вiйсько з допомогою якого було розорено обидва князiвства. Через рiк липецький князь пiдстерiг двох братiв А., якi встигли втекти в Курськ, i розорив слободи. Побоюючись пiмсти ординцiв, Олег сам напав на родича i вбив його. Але і його чекала така ж доля. Він загинув в боротьбі з братом Святослава Олександром, який отримав вiд ординцiв пiдмогу . Цi лiтописнi вiдомостi пiдтвердженi археологами .

Навряд чи змiг би немонгол-мусульманин, який просто вiдкупив вихiд-данину цiлого Курського князiвства (значно бiльшого за Рильське i його удiли), чи навiть нойон, не кажучи вже про нукера, у ХIII ст. так поводитися з князями i не слухати самого хана Телебугу. Баскак – намiсник завойованої областi. Лiтописець просто не наважився титулувати князем руського князiвства Чингiзида i записав, що iншi баскаки тримали князiвства “i сii велици бяху” . Останнє можна витлумачити, що на степових окраїнах Чингiзиди таки пробували займати князiвськi престоли.

За “Муiз-ал-аксаб” А. був сином Абукана, молодшим за Дакдаку. У лiтописах вiн названий сином Темiра (вже знак високого походження). Темiр (Тiмур) могло бути i записаним на слух спотворенням iменi Тукан (Тоган) – лiтописець записав бiльш поширене iм’я. Син Тукана скорiше мiг бути в опозицiї до Телебуги i звернутися до Ногая.





12. САБIР (+ пiсля 1287 ?) ............................................................................................. 3



За “Муiз-ал-аксаб” – молодший брат Ахмеда i син Абукана. В лiтописах згадуються два брати Ахмеда, якi були його васалами, тобто молодшi. Напевно це Сабiр та Дiнгур.



13. ДIНГУР ...................................................................................................................... 3



14. БАРАК ........................................................................................................................ 4



15. БУЛАР ........................................................................................................................ 4



16. ТУТУДЖ .................................................................................................................... 4



17. ДАКДАКА .................................................................................................................. 4



Інша форма імені Вакдака.

VI



18. ТЕЛЕБУГА (+ 1291) ................................................................................................. 6



Власне Тулабуга (Тула-Бука). Телебуга – варiант руських лiтописiв. Хан Золотої Орди (1287–1291).

Через Ногая не зайняв ханський престол пiсля смертi батька. Коли безумство Туда-Менгу стало помiтним, Т. з братом Кунчеком та Алкуєм i Тогрилом, синами Менгу-Тимура, усунули хана вiд влади. Т., як старший, спочатку правив вiд iменi Туда-Менгу, а по смертi останнього, очевидно насильницькiй, як хан.

Намагаючись взяти пiд контроль Ногая, який виразно перетворював свій улус в окрему державу з центром на Нижньому Дунаї, Т. органiзував у 1287 р. похiд великого вiйська в Угорщину. Ногай приєднався до цього вiйська, яке дiйшло аж до Пешта, але потiм несподiвано покинув його i через Брашiв вiдiйшов у свої володiння на Дунаї. Перехiд через Карпати, який тривав звично три днi, виявився для Т. фатальним. “А ходив вiн тридцять днiв, блудячи в горах, бо водив його гнiв Божий. I настав у них голод великий, i почали люди [коней] їсти, а потiм стали i самi умирати, i померло їх незчисленне множество. Самовидцi ж казали: померлих було сто тисяч” . Чи не зiграли роль у цих втратах Т. (звичайно менших нiж 100 тис.) воїни галицького князя Лева Даниловича, васала і союзника Ногая?

Восени 1287 р. Т. виступив в похiд на Кракiв. “I зiбрав вiн силу велику, – бо забув вiн про кару Божу, що збулась над ним в Уграх”. У складi вiйська виступили чернiгiвськi князi, а також князi з пiвнiчно-схiдних земель. Ця рать йшла через галицько-волинськi князiвства, вiд яких хан зажадав покори i участi в походi. На ріці Горинi першим зустрiв Т. луцький князь Мстислав Данилович “з питтям i з дарами”. Бiля Перемиля до його вiйська приєднався володимирський князь Володимир Василькович. На межi галицько-волинських земель їх дiгнав Лев Данилович “з питтям i з дарами”. Коли вiйсько зупинилося на бужкiвському полi князi думали, що їх перебють, а мiста поруйнують. Галицько-волинськi землi з часiв повернення короля Данила (1262 р.), використовуючи зайнятiсть ханiв вiйною з Хулагуїдами, перестали бути ординськими данниками. Пізніше, коли Ногай опанував все Західне Причорномор’я, Лев Данилович визнав його зверхність і з допомогою Ногая приборкував братів та сусідів. Такі стосунки були вигідні обом сторонам. Готуючись до підпорядкування Ногая, Т. вирішив розірвати ці стосунки, підпорядкувавши галицько-волинських князів безпосередньо собі. Тому останні не без підстав побоювалися розправи. Але Т. пройшов через волинськi землi, при цьому ординцi нещадно грабували населення, i вступив у польськi землi. Пiд Сандомиром, здобути який вiйсько Т. не змогло, хан довiдався про те, що Ногай вже пiд Краковом. Не зустрiвшись з ним, Т. повернув назад i в кiнцi грудня – на початку сiчня тримав Львiв в облозi двi недiлi. Очевидно вiдбудованi укрiплення Львова були потужними i Т. не рiшився штурмувати мiсто. Пiсля вiдходу ординцiв Лев Данилович оцiнив втрати у дванадцять з половиною тисяч . Чи була облога Львова пiмстою за союз з Ногаєм, чи Т. прагнув демонстрацією сили відбити у князів охоту до продовження цих стосунків?

У 1289 р. Т., який залишався язичником, в перiод рамазану вторгнувся в Iран. Ногай, послiдовний противник Хулагуїдiв, послав туди також своє вiйсько iз знаменитим темником Бурундаєм. 26.03.1290 р. iльхан Аргун довiдався про виступ противникiв з Дербента. Вiн наказав Тукалу, Шiктур-нойону i Кунджукбалу перехопити вiйсько Джучидiв. На допомогу їм спiшив Тогачар, один з кращих полководцiв Хулагуїдiв. 13.04.1290 р. Аргун з основними силами вийшов з Бiлясувара. 27.04 вiн прибув в Шабран до обозу. 29.04.1290 р. авангард вiйськ iльхана зiткнувся на р. Карасу пiд Дербентом з авангардом Т., яким командували царевичi Аячi i Токта (з одним туменом) та емiри Менглi-Бука i Екiдж. Емiри iльхана Тогачар, Кунджукбал i його тисячник Тайджу кинулися у воду i раптово атакували Джучидiв. У цьому бою загинули знаменитий темник Бурундай i тисячник Кадай. В полон потрапив Черiктай, старший емiр Токти. 

Поразка в цьому поході привела до виникнення змови серед Джучидів, яку очолив син Менгу-Тимура – Токта. Загибель Т. прискорило суперництво з Ногаєм. Ногай пiдтримав змову Токти. Прикинувшись смертельно хворим, вiн прибув у Сарай-Берке i, як найстарший в родi серед Джучидiв, зажадав скликання курултаю. Коли Т. з iншими царевичами приїхали на цю зустрiч, нукери Ногая перебили охорону i захопили їх. Виданi Ногаєм Токтi, Т. i його прибiчники були страченi (їм за монгольським звичаєм переломали хребти) .



19. КУНЧЕК (+ 1291) ................................................................................................... 6

Разом з Телебугою усунув Туда-Менгу. Учасник походiв 1287 р. Загинув внаслiдок змови Тохти з Телебугою та іншими царевичами у ставці Ногая.



20. АЛКУЙ (+ 1291) ....................................................................................................... 7



Інша форма імені Алгуй. Разом з Телабугою усунув Туда-Менгу. Загинув внаслiдок змови Тохти з ханом Телебугою та іншими царевичами у ставці Ногая.



21. АБАЧI ........................................................................................................................ 7



Інша форма імені Абаджі.



22. ТУДАКАН (+ після 1293)......................................................................................... 7



В джерелах ще зустрiчається форма його iменi Тудан (Дюдень). Пiдтримав змову Токти. У 1293 р. очолив каральне військо Золотої Орди, яке розгромило 14 міст у Володимиро-Суздальській землі, князі яких шукали підтримки у Ногая.



23. БУРКУК (+ 1310)...................................................................................................... 7



В джерелах ще зустрiчається форма його iменi Бурлюк. Входив у партiю Токти в боротьбi за ординський трон.



24. ТОКТА (+ 1312) ........................................................................................................ 7



В джерелах зустрiчається форми його іменi Токтай (Токта) та Гiяс-ад-Дiн Токтай (хоча вiн не був мусульманином, залишаючися язичником). Син Ольджан-хатун. Хан Золотої Орди (1291–1312).

У походi на Азербайджан у 1289–1290 рр. командував туменом. Побоюючись братiв Алкуя i Тогрила, якi пiдтримували Телебугу, втiк у 1290 р. до Йiликчi, внука Беркечара i послав до Ногая. Ногай у 1291 р. вирiшив пiдтримати Т. Вiн хитрiстю заманив Телебугу i царевичiв, якi його пiдтримували, на курултай, а потiм видав їх Т. Стративши Телебугу, Кунчека, Алкуя, Тогрила та iнших братiв, Т. вiдступив у свiй улус за Iтiлем (Волгою). Лише впевнившись у пiдтримцi iнших братiв, Т. зайняв трон.

За порадою Ногая Т. вирiшив припинити вiйну з Хулагуїдами, якi за Газан-хана досягли найбiльших успiхiв. 28.03.1294 р. він послав послiв до iльхана Газана, якi були вiдпущенi 2.04.1294 р. Переговори завершилися миром, скрiпленим шлюбом Турi, сина Ногая з сестрою Газан-хана.

Т. намагався посилити контроль за руськими князiвствами. У противагу до Володимира на Клязьмi, навколо якого почалася консолiдацiя пiвнiчно-схiдних князiвств, де вже завершувалося формування росiйської нацiї, ординцi хотiли вiдновити значення Києва . Саме тому, після карального походу у 1293 р. у Володимиро-Суздальську землю, окремі князі якої стали звертатися до Ногая, бл.1299–1300 рр. путивльськi Ольговичi, сильнiшi на той час з чернiгiвських династiв, отримали ярлик на Київ. Правителі невеликого Московського князівства, демонструючи лояльність щодо Орди, почали розширювати свої володіння. У протистоянні Московського князівства, князь якого Юрій Данилович добивався всіма способами прихильності при ханському дворі, з Тверським князівством, Т. став на сторону більш слабкої на той час Москви.

Т. старався уникати конфронтацiї з Ногаєм, пам’ятаючи долю свого попередника. Поряд з тим вiн не бажав бути марiонеткою в руках Ногая. Це привело до усобицi, яка закiнчилася на цей раз загибеллю Ногая. Безпосереднiм приводом послужила родинна сварка. Батько дружини Т. емiр Солджидай-гурген з племенi конкурат посватав для свого сина Яйлага (вiд Кельмиш-ака-хатуни) дочку Ногая – Кабак. Кабак була мусульманкою, а Яйлаг i його родина дотримувалися ойратської вiри. Коли Ногай довiдався, що родичi хана iгнорують Кабак, вiн поставив вимогу вiдiслати Солджидай-гургена в юрт бiля Хорезму. Т. вiдмовив. Тодi Ногай зажадав видачi Солджидай-гургена, на що знову отримав вiдмову хана.

Вiйна розпочалася пiзньої осенi 1298 р. Ногай з синами Джуке, Теке i Турi вторгнувся у володiння Т. Хан зiбрав на ріці Узi 30 туменiв вiйська, але рiка не замерзла i вiн не змiг переправитися. Обидва вiйська вiдступили. Напочатку 1299 р., довiдавшись, що вiйсько хана розпущене, Ногай раптово напав на нього. Битва відбулася на ріці Аксай на межі володінь Т. та Ногая. Т. був розбитий i мусив втiкати у Сарай. Але i Ногая покинули деякi емiри, невдоволенi його полiтикою пошукiв союзу з iльханом. Ногай навiть хотiв, щоб Газан-хан виступив посередником у його конфлiктi з Т. Останнiй тим часом отримав допомогу, а також, пройшовши через Чернiгiвську i Київську землi (у той час, напевно, були вiдновленi Київське i Переяславське князiвства), зiбрав вiйська тамтешнiх князiв . 15.09.1300 р. у вирiшальнiй битвi у низiв’ях Пiвденного Бугу чи Днiстра у мiсцевостi Куканлик вiн перемiг Ногая, який був вбитий чернiгiвським чи київським дружинником . Навколо локалізації цього топоніма триває полеміка. Новіші дослідники шукають Куканлик у Буджаку, на речці Когильник . За версією Ф. К. Бруна Куканлик тотожний з одним з одеських лиманів – Куяльником . На морській карті венеціанця Андреа Біанко 1436 р. цей же дослідник побачив між нижньою течією Дністра і його лівою притокою Кучурганом напис “zizera ya de nogay”. На новому виданні карти ця назва виглядає як “nogai” .

Улус Ногая отримав брат Т. – Сарай-Бука. Значна частина улусу Ногая у ході боротьби з його синами і у наступні роки (1301–1307) відійшла до Угорщини. Скориставшись з цієї боротьби, звільнилися з-під ординського впливу болгарські та сербські правителі. Галицько-волинський князь Юрій Львович коронувався дідівською короною, що означало, що він позбувся ординської опіки. Йому вдалося навіть добтися утворення Галицької митрополії, до якої відійшли єпархії територій, які позбулися ординської опіки. В Константинополі погодилися на виділення Галицької митрополії з огляду на те, що київські митрополити перебували під повним ординським контролем. Політика, яку далі проводив Т., сприяла королеві Юрію Львовичу.

Розгромивши Ногая, 3.05.1301 р. Т. знову послав послiв до Газан-хана. В угоду противникам Ногая i його синiв, вiн вимагав очистити Азербайджан i Арран, якi мали належати Джучидам. У 1302 р. Газан-хан наблизився до Дербента. Сини Т. вiдступили у степ. Вiйна з Хулагуїдами знову стала реальнiстю. Т. намагався органiзувати антиіранську коалiцiю. У 1306 р. посли Т. прибули у Єгипет до султана ал-Мелiка ал-Насира Мухаммеда (1299–1309) з пропозицiями спiльних дiй проти Хулагуїдiв, але отримали вiдмову. З того часу, як пише Вассаф, вiдновилася торгiвля з Арраном i Азербайджаном. Намагаючися здобути підтримку решти монгольського світу у конфлікті з Хулагідами, Т. у 1303–1305 рр. після обміну посольствами визнав зверхність великого каана Тимура-Олджейтю. Але фактичного відновлення Монгольської імперії не відбулося. По смерті Тимура-Олджейтю у 1307 р. почалася довга боротьба за престол великого каана. Золота Орда та інші західні улуси назавжди відпали від імперії. Наближення династії Юанів до китайської культури та релігії поряд з поширення мусульманства в Золотій Орді зробили цей розрив безповоротнім.

Зайнявши пiсля боротьби з нащадками Ногая, територiї його улусу, Т. успадкував i конфронтацiю з генуезькими колонiями, перш за все з Кафою. У 1308 р. він послав проти генуезців військо, але останні врятувалися втечею на кораблях.

Т. хотiв залишити трон своєму синовi Iльбасмишу. Він помер на кораблi пiд час плавання по Iтилю (Волзi), готуючись до нового походу у руські землі .



25. САРАЙ-БУКА (+ 1302) .......................................................................................... 7



Пiдтримував Токту. Пiсля загибелi Ногая отримав його улус та воював з його нащадками. У 1301–1302 рр. боротьба ця була особливо впертою .



26. МУЛАКАЙ (+ 1291) ................................................................................................ 7



Iнша форма iменi (за Бейбарсом) – Малаган . Страчений Тохтою за пiдтримку Телебуги.



27. КАДАН (+ 1291) ....................................................................................................... 7



Страчений Тохтою за пiдтримку Телебуги.



28. КУДУКАН (+ 1291) ................................................................................................. 7



Страчений Тохтою за пiдтримку Телебуги.



29. ТОГРИЛ (+ 1291) ...................................................................................................... 7



Інша форма імені – Тогрулджа. Разом з Телебугою усунув Туда-Менгу. Загинув внаслiдок змови Тохти. Казi Ахмед i ряд iнших авторiв вважали Т. сином Тохти, який нiби-то правив 17 рокiв по ньому i помер у 727 р.х. (1326/1327). Його дружина Баялун-хатун з візантійської імператорської сім’ї Палеологів після його загибелі була взята до гарему сина Т. – Узбека. Вона залишалася християнкою, незважаючи на мусульманський фанатизм її другого мужа і мала на нього помітний вплив .



30. УР-МЕНГУ ................................................................................................................. 8



Син Iрикадж-хатун.



31. ЧЕЧЕКТУ ................................................................................................................... 8



Син Тура-Кутлуг-хатун.



32. ТУБТАЙ [?] ................................................................................................................ 8



33. САРАЙ-ТІМУР.......................................................................................................... 9



34. БАБУДЖ .................................................................................................................... 9



35. ТУКЕЛЬ-БУКА ........................................................................................................ 9



VII



36. ЮЗ-БУКА .................................................................................................................. 19





37. ШЕВКАЛ (+ 1327) ..................................................................................................... 22



Інші форми імені Шелкан, Чолхан.

Посланий Узбеком у Тверське князiвство в 1327 р. як посол, вiв себе визиваюче. Зайняв двiр князя Олександра Михайловича. Московськi агенти розпустили чутки, що Ш. має намiр сiсти на тверський престол i насильно змусити населення прийняти iмлам. Коли 15.08.1327 р. ординцi захотiли вiдiбрати коня у дякона Дюдка, той пiдняв крик, а тверичi заступилися за нього. До них приєднався i Олесандр Михайлович з дружиною. Ординцi вiдступили у двiр князя Михайла Ярославича, але тверичi пiдпалили його. З Ш. загинули i ординськi купцi . Московський князь Iван Калита негайно донiс хановi Узбеку i з 50 тис. ординського вiйська виступив проти Тверi . В росiйському епосi збереглася пiсня про Щелкана Дудентьєвича . [Трансформацiя iмен: Ш., син Тудакана – Щелкан Дудентьєвич].



38. ТУЛУНБІЯ (+ 1364) .................................................................................................23



39. МЕНГЛІ-БУКА (+ до 1312)......................................................................................24



Напевно помер при житті батька, бо Токта хотів поставити після себе його молодшого брата Ільбасмиша.



40. IЛЬБАСМИШ (+ 1312) ........................................................................................... 24



Iнша форма iменi – Ябариш. За заповiтом Токти мав йому успадкувати. Старший емiр Токти Кадак хотiв поставити його ханом Золотої Орди, усунувши iншого претендента Гасан-оглана. Але в боротьбу вмiшався Узбек, який, як розповiдає “Iсторiя Увейса”, пiдступно вбив обох .



41. IСКАР [?]..................................................................................................................... 24



42. ТУКЕЛЬ-БУКА (+ 1313)........................................................................................ 24



Хан Золотої Орди (1312–1313).

Пробував захопити владу, але був вбитий прихильниками Узбека. Деякі дослідники вважають його воєначальником Тука-Букою і башкиром за національністю , що, звичайно, було виключено. Навіть такі особистості як Мамай, Тімур та Єдігей, не будучи Чингізидами, не ризикували проголосити себе ханами.



43. УРУС-БУКА ............................................................................................................. 26



44. КУНКАС ................................................................................................................... 28



45. УЗБЕК (+ 1342) ......................................................................................................... 29



Власне Гiяс-ед-Дiн Султан Мухаммед Узбек. Хан Золотої Орди (1313–1342).

Мав улус на схiдних межах Золотої Орди. У 1312 р. в Хорезмi домовився з Кутлуг-Тимуром i пiд приводом вираження спiвчуття добився прийому у Iльбасмиша. Пiд час аудiєнцiї У. вдарив Iльбасмиша ножем, а Кутлуг-Тимур вбив його емiра Кабака. Пізніше його прихильники розправилися з Тукель-Букою. Ханом проголосили У. в сiчнi 1313 р. 

Першим iз золотоординських ханiв почав насильно запроваджувати iслам як державну релiгiю, переслiдуючи iнаковiрцiв (з 1313 р.). При ньому Золота Орда досягла найвищого розквiту.

Стосовно росiйських князiвств провадив полiтику зiткнень i усобиць. Пiдтримав московських князiв Юрiя Даниловича i Iвана Калиту проти тверських князiв. У 1317 р. з його наказу був вбитий тверський князь Михайло Ярославич, у 1327 р. жорстоко придушене повстання у Тверi, iнспiроване московськими агентами, у 1339 р. вбитi тверський князь Олександр Михайлович i його син Федiр . Московський князь Іван Калита, ставши фактично намісником У., став збирати данину-викуп і в інших землях. Дрібні князі, не здатні погасити свої недоїмки перед ординцями, стали продавати свої володіння московському князеві і переходити в ряди його дворян. Інспіруючи антиординські виступи у сильніших князівствах і придушуючи їх з допомогою ординських військ, Іван Калита добивався ослаблення своїх противників. Крім того у самому Московському князівстві почали впроваджувати ординський принцип прямого успадкування влади, стримуючи процес роздроблення на уділи, який активно проходив у сусідніх князівствах. Активність московських князів не залишилася без уваги У. Він навіть розділив у 1328 р. Велике князівство Володимирьке між Іваном Калитою та суздальським князем Олександром Васильовичем. Але у 1331 р. московський князь знову добився відновлення своєї зверхності.

У. не зумiв, однак, завадити Смоленському князiвству позбутися ординської опiки. У серединi 1330-х рр. смоленський князь Iван Великий Олександрович перестав платити ординський вихiд. У 1339 р. У. послав на Смоленськ великi сили, очоленi емiром Товлубеєм, куди входили дружини Iвана Калити i його васалiв, а також iнших князiв. Не добившись успiху, у 1340 р. вiн знову послав на Смоленськ велике вiйсько, де крiм ординцiв були дружини рязанських, суздальських, ростовських, юр’євського, друцького i фомiнського князiв та московське вiйсько. Смоленськ витримав ординськi удари.

У 1323 р., схоже, У. спробував повернути залежнiсть Галицько-Волинської держави. В ходi цiєї боротьби, напевно, загинули Андрiй та Лев Юрiйовичi. Але, не маючи змоги безпосередньо втрутитися у боротьбу за Галицьку спадщину (через зайнятiсть основних сил на Кавказi), У. домовився з Литвою про пiдтримку мазовецького кандидата . Болеслав-Юрій Тройденович, у свою чергу, титулувався князем “Малої Русі”, декларуючи відмову претензій на Київ та інші землі, які знаходилися у межах монгольського впливу (“Dei gratia natus dux totius Russae Minoris” – “З Божої ласки природжений князь всієї Малої Русі”) . У 1340 р. золотоординський хан допомiг Любарту-Дмитровi Гедимiновичу та його старостi Дмитровi Детьку вiдбити наступ польського короля Казимiра III на Галицьку землю . 1342 р. його вiйсько здiйснило небувале спустошення теренiв Польщi i Угорщини, чим було стримано агресiю проти Галицько-Волинської держави .

Пробував У. відновити вплив Золотої Орди і у болгарських землях. У 1324 р. він підтримав царя Георгія ІІ Тертера у конфлікті з Візантією, а у 1328 р. – царя Михайла ІІІ Шишмана у війні із Сербією. Але в обох випадках Болгарія потерпіла невдачі.

Головним напрямком зовнiшньої полiтики У. продовжувала залишатися боротьба за Азербайджан. 11.05.1314 р. У. вислав з Дербента Гейхату з чотирма старшими емiрами. 2.08–30.09.1315 р. Баба-огул iз своїм туменом пiддався iльхану Улджейту i був посланий на Хорезм, правитель якого Кутлуг-Тимур через зраду частини вiйська не змiг йому завадити. В одному мiнаретi Баба-огул спалив 600 мусульман, взяв в полон 50 тис. Але був розбитий Савуром, сином Урек-Тимура, сина Тука-Тимура. Син Дуви, хана Маверанннахра, – Есен-Бука-огли (1309–1318) був союзником У. В присутностi посла У. – Ак-Буки i емiра Хусейн-гургена, батька засновника династiї Джалаiрiдiв Хасана Великого, Улджейту стратив Баба-огула з сином.

Війна з Хулагуїдами не дозволила У. підтримати Есен-Буку, коли той у 1316 р. намагався відірвати улус Чагатая від Монгольської імперії. У. і сам формально залишився вірним великому каану Буйянту.

Зимою 1319 р. пiд час перебування юного iльхана Абу Саїда на зимівцi в Гаубарi У. раптово виступив проти Хулагуїдiв. Лезгiни попередили емiра Тарамтаза i той змушений був втiкати. Узбек дiйшов до берега ріки Кури, але емiр Чупану, який виконував функцiї регента, зумiв зайти йому в тил зi сторони Грузiї. У. довiдався про намiри противника взяти його у клiщi i вiдступив до Терека. Його переслiдував Курумиш, син Алiнака, який не прийшов на допомогу Абу-Саїду. Бойовi дiї тривали майже безперервно з пересiнним успiхом.

У. постiйно шукав прихильникiв у станi iльханiв. У 1325 р. емір Чупан, один з кращих полководців ільханів, з Грузiї пустошив землi У. Він загинув мiж 17.11–16.12.1327 р. Його старший син Хасан з онуком Галишем втекли у Хорезм, звiдки перебралися до У. Обидва воювали у його вiйську проти черкесiв. Хасан помер вiд рани у цiй вiйнi, а його син Галиш був пiзнiше у вiйську Джанiбека. 19.10–17.11.1335 р. умертвили Багдад-хатун, яка вела переписку з У., запрошуючи його в Iран.

Війна з Хулагуїдами виснажувала сили Золотої Орди і не приносила результатів. У 1335 р. У. знову не змiг форсувати Куру через опiр азербайджанцiв.

У. багато будував, зокрема в Криму. В Солхатi збереглася мечеть з чудовим рiзьбленим кам’яним порталом, з датою будови та iм’ям У. Він переніс столицю у Новий Сарай (Сарай-ал-Джедід), який розбудував і прикрасив. Розширилися не тiльки полiтичнi, але й торговельнi контакти з Єгиптом, головним союзником Золотої Орди в боротьбi з iльханами . Довгу iсторiю мало сватання однiєї з царiвен – Тулунбай-хатун, дочки Тунаджi, яку планували видати за султана ал-Мелiка ан-Насiра. Перше посольство було вiдправлене у 1314 р. Зберiгся опис ал-Айнi подорожi царiвни через Константинополь у Александрiю в 1320 р. Через п’ять рокiв У. довiдався, що султан незабаром видав царiвну за одного iз своїх мамлюкiв. Султан вибачався, признаючи, що Аллах забрав її з життя.

Сестра У. Кончака-Анна (+ 1317) була видана за московського князя Юрiя Даниловича. Незважаючи на віронетерпимiсть в самiй Ордi, до нього невластиву Чингiзидам, У. дозволив Кончацi змiнити вiру i охреститися . Так само не змушував переходити в іслам свою дружину Баялун-хатун, з походження візантійську принцесу. Дочка Iткуджуджука, за свiдченням Iбн Батутти була видана за емiра Iса-бека. З дружин У. вiдомi ще Шерiтамгу, мати Джанiбека, та Кабаке i Урдуджi.



46. ГАЗАН-ОГЛАН (+ 1312 ?)....................................................................................... 29



Інша форма імені Езгір-оглан. Згiдно Тарiх-i-Шейх-Увейс у 1312 р. претендував на престол. Через це деякі історики вважають його старшим за Узбека.



47. ДЖУХТАЙ ..................................................................................................................30 



VIII



48. СЕРА-БУКА................................................................................................................ 39



49. ТУЛАКАЙ ....................................................................................................................39 



50. КААН..............................................................................................................................39



51. ДЖУРУКАН .................................................................................................................39



52. САФАР-БУЛУДЖ.......................................................................................................39



53. ТУЛУГБЕК (+ до 1342) ............................................................................................. 45



Його нащадки претендували на ханський престол по смертi Узбека.



54. IРIНБЕК ( + до 1342) ................................................................................................ 45



55. ТУГДИБЕК (+ до 1342) ............................................................................................ 45



Не мав нащадкiв. Напевно помер юним.



56. ШИРIНБЕК (+ до 1342) ............................................................................................. 45



Не мав нащадкiв.



57. ТIМУРБЕК (+ 1342) .................................................................................................... 45



Вбитий з наказу Джанібека по смерті батька.



58. ДЖАНIБЕК (+ 1357) ................................................................................................... 45



Хан Золотої Орди (1342-1357).

По смертi Узбека усунув племiнникiв, синiв старшого брата Тулугбека, i став ханом. Його полiтика мала виразний пiвденно-схiдний напрямок. Захiдними проблемами цiкавився мало, продовжуючи полiтику батька, чим дозволив значно укрiпитися московським князям. Галицько-волинськими справами він взагалі не цікавився. Після Узбека ординці вже не пробували відновити свій вплив на цих землях. Полiтику батька Д. продовжував i насаджуючи iслам. Джерела вiдзначають будiвництво мечетей, медресе, покровительство богословам i наукам, що пiдкреслював також Анонiм Iскандера.

Д. не вдалося відвоювати у Генуї Кафу (1344). Конфронтація з цією республікою продовжувалася і Д. у 1347 р. уклав угоду з її конкурентом Венецією. Виступив Д. на стороні Венеції у її черговому конфлікті з Генуєю в 1349–1355 рр., який завершився перемогою Венеції. Почали розширюватися венеціанські факторії в Тані (Азові) та Провато (Крим). Але венеціанці так і не зуміли закріпитися у Солхаті. Крім того за умовами миру 1355 р. обидві республіки зобов’язалися не посилати своїх кораблів в Чорне море протягом трьох років .

Д. пiдпорядкував собі майже весь Чагатайський улус, а також завоював Азербайджан, чого нащадки Джучі добивалися майже 100 років.

Для реалiзацiї заповiтних мрiй Джучидiв склалися сприятливi обставини. Iльхан Абу Саїд помер у 1335 р. i держава Хулагуїдiв фактично розпалася. Азербайджан захопили Чобанiди. Тиранiчна влада Мелiк-Ашфера (1344–1356) привела до того, що цiлий ряд представникiв знатi i купецтва стали звертатися до Д. iз закликом зайняти Азербайджан. У Сарай-Берке приїхав навiть вiдомий мусульманський казi ходжа Мух’ї-ед-Дiн Бердаї i у своїх проповiдях закликав Д. захистити народ вiд злочинiв Мелiк-Ашфера. У 1356 р. (джерела датують похiд 1357 р., але монети, якi Д. карбував у Тебрiзi датованi 1356 р.) Д. форсував Куру i рушив на Тебрiз. При видi його численних сил бiля Уджанського гурука вiйсько Мелiк-Ашфера розбiглося. У нього не вистачило волi чинити опiр, вiн покинув Тебрiз з гаремом i скарбницею, яку в дорозi розграбували раби. Самого Мелiк-Ашфера схопили i стратили, виставивши голову у Тебрiзi. Д. вступив у Тебрiз, поставив на престол iльханiв свого сина Бердибека i залишив йому 50 тис. воїнiв з полководцем Сарай-Тимуром, сином емiра Джарука . Сам Д., будучи хворим, з дочкою Мелiк-Шарифа Султанбахт i сином Тимурташем виступив назад.

Коли Бердибек довiдався про стан батька, то покинув Тебрiз i рушив у Сарай-Берке. Обставини смертi Д. детально розповiдає Анонiм Iскандера. Д. стало легше, але довiдавшись про прибуття сина, який покинув щойно завойований Азербайджан, вiн розхвилювався. Викликавши емiра Тоглу-бея (Товлубiя), який був ще полководцем Узбека, вiн вирiшив з ним порадитися. Останнiй був правою рукою i порадником Бердибека. Побоюючись, що про це довiдається Д., Тоглу-бей убив хана прямо в ставцi на килимi. Негайно покликали Бердибека i почали приводити до присяги емiрiв. Тих, якi вагалися, тут же вбивали . Iбн Халдун приводить двi версiї смертi Д. – вiд хвороби i внаслiдок вбивства, зазначаючи, що вже хворим хан був заключений в окови .

Д. добився найбільшого розширення території Золотої Орди, він переможно завершив довголітню війну і завоював Азербайджан. Йому вдалося приєднати до Золотої Орди значні території Чагатайського улусу. Кок-Орда, яка потихеньку відривалася від Ак-Орди, також відчула його руку. Але смерть Д. відкрила початок розвалу держави .



59. ХІДИРБЕК (+ 1342) ...............................................................................................45







60. ТIНIБЕК (+ 1342) ................................................................................................. 53



Iнша форма iменi – Дiнiбек. Хан Золотої Орди (1342).

Узбек бачив у ньому спадкоємця. У 1331 р. Т. одружився з Ануширван-хатун, дочкою впливового емiра Шейх-Алi, сина емiра Хусейна. За iнформацiєю Тарiх-i-Шейх-Увейс, невдовзi пiсля смертi Узбека у 1342 р. був розбитий дядьком Джанiбеком i страчений .



61. ТУБУТА ................................................................................................................... 53



62. ХИЗР-БЕК (+ 1342) ................................................................................................. 53



За Тарiх-i-Шейх-Увейс страчений дядьком Джанiбеком як претендент на ханський престол .



63. КУРУДЖБЕК (+ 1357)............................................................................................54



Вбитий з наказу Бердибека як претендент на ханський престол.



64. КЕЛЬДИБЕК (+ 1361)............................................................................................ 54



Хан Золотої Орди (весна 1361 – осiнь 1361).

Роки правлiння надiйно пiдтверджуються монетами: монети 762 р. х. карбованi у столицi Сарай ал-Джедiдi та 762–763 рр.х. – в Азаку (Азові). Загинув К. в битвi з iншим претендентом Мюрiдом, про що збереглося повiдомлення Рогозького лiтопису . За Анонiмом Iскандера К. був самозваним сином Бердибека. Вiн заставляв емiрiв вбивати один одного, таємно викликаючи до себе i змушуючи виступати проти iншого (так згинули Могул-Буга, Ахмед, Нангудай та iншi виднi емiри ще з часiв Джанiбека) . Самозванство К. вiдзначив i Рогозький лiтопис . З такою версiєю погодився В. Єгоров . Iншi лiтописи називають К. внуком Узбека . Зрештою виключено, щоби на владу в Золотiй Ордi мiг претендувати нечингiзид з народження. Достатньо прикладiв таких як Мамай, Тiмур чи Єдiгей, жоден з яких не ризикнув об’явити себе ханом. Крiм того внук Узбека К. зафiксований у генеалогiях Чингiзидiв. Тому, здається, правий М. Сафаргалiєв, вважаючи К. сином Iрiнбека i внуком Узбека .

Можливо, що противники К. розпускали чутки щодо його походження. Анонiм Iскандера, загалом джерело плутане, дуже яскраво описує жорстокiсть К. Але повiдомлення цього джерела нiби Бердибек знищив усiх нащадкiв Бату явно не вiдповiдає дiйсностi. Численнi царевичi були розкиданi по далеких улусах i мали безлiч можливостей уникнути страти. За цим джерелом К. був 

вбитий власним сином . М. Сафаргалiєв називає можливим вбивцею К. Iльяса, сина Маглубея, який був старшим емiром при наступниках К. i датує його вбивство 1361 р. Монети К., карбованi у Сараї ал-Джедiд та Азаку, датуються 762 р. х. Монети датованi 763 р. х. (який почався з 31.10.1361 р.) були карбованi лише в Азаку. Це би могло означати, що суперник К. витiснив його iз столицi. На пiдставi цього можна також вважати, що К. загинув десь в кiнцi 1361 р.



65. УРУСЧУК (+ 1357?)................................................................................................. 54



У 1357 р. Бердiбек знищив бiльшiсть нащадкiв Бату. Серед них були i сини Iрiнбека, але котрий з царевичiв помер до 1357 р., а котрий загинув у 1357 р. невiдомо. Всi, хто пережив рiзню 1357 р. пiзнiше претендували на престол.



66. ТАТIБЕК (+ 1357?)................................................................................................... 54



67. ДЕВЛЕТ-БЕК (+ 1357?)........................................................................................... 54



68. IРIНБЕК (+ 1357?).................................................................................................... 54



69. ТАТЛIБЕК (+ 1357?)................................................................................................ 54



70. ШАХБЕК (+ 1357?).................................................................................................. 54



71. БАТIБЕК (+ 1357?)................................................................................................... 54



72. БЕРДИБЕК (+ 1359) ................................................................................................. 58



Хан Золотої Орди (1357–1359).

Відзначився в поході на Азербайджан і був призначений батьком намісником із ставкою у Тебрізі. Довiдався про близьку смерть батька через послання Тоглу-бея (Товлубiя) і негайно покинув Азербайджан, виступивши до столиці Золотої Орди. Емiр Тоглу-бей вбив хворого Джанiбека i привiв до присяги його емiрiв, вбивши тих, хто вагався. Пiсля цього Б. “викликав до себе всiх царевичiв i за один раз їх всiх знищив”, в т.ч. 8-мiсячного брата за якого просила рiдна мати обох – Тагай-Тоглу-хатун (Тайдула) .

Покинувши завойований Пiвнiчний Iран, Б. забрав з собою емiра Сарай-Тимура, а у Тебрiзi залишив гарнiзон, очолений Ахiджуном. Утримати Iран не вдалося. Вiдразу Азербарджан пробував зайняти правитель Фарсу i Перського Iраку Музаффарiд (1313–1359), якому ще Джанiбек пропонував пiдкоритися. Вже по смертi Б., скориставшись боротьбою за владу, полонений принц з династiї Чобанiдiв Тiмурташ втiк з сестрою в Хорезм. Залишивши сестру у Ширазi, вiн прийшов в Ахлат, сподiваючися на пiдтримку Хизр-шаха, але той при наближеннi Увейса-султана стяв йому голову i вiдправив у Тебрiз. Азербаджан став володiнням Увейс-султана.

За писемними джерелами Б. правив три роки . Був вбитий разом з своїм радником i старшим емiром Тоглу-беєм iншим претендентом рiдним братом Кульною . Посилаючися на монети Б. з Тетюшського скрабу, карбованi у Гюлiстанi (1359/1360) та Новому Сараї (1360/1361), А. Якубовський вважав за можливе продовжити час його правлiння до 1361 р. Вiн думав, що монети Кульни за перiод 1360–1361 рр. ще знайдуться. Iншi дослiдники цього не приймають. Симеонiвський та Рогозький лiтописи вважають, що Б. помер власною смертю . Довiряючи цим джерелам, В. Єгоров висунув версiю, нiби по природнiй смертi Б. Товлубiй та iншi емiри пробували висунути свого кандидата, але перемiг Кульна . Ця версiя бездоказова. М. Сафаргалiєв дотримувався версiї щодо загибелi Б. у 1359 р., пов’язуючи придворнi iнтриги з дiяльнiстю царицi Тайдули . Його погляд виглядає переконливим.

За Iбн Халдуном при Б. темник Мамай був беглер-беєм i одружився з його дочкою .



73. КУЛЬНА (+ 1359) ..................................................................................................... 58



За руськими лiтописами – Кульпа (Аскульпа). Хан Золотої Орди (1359, весна–осiнь).

Походження К. залишається дискусiйним через розбіжність у джерелах. За А. Якубовським був рiдним братом Бердибека . В. Єгоров заперечує, вважаючи, його узурпатором, який не мав вiдношення до Джучидiв , з чим погодитися важко. Навіть у періоди хаосу і жорстокої боротьби за владу, нечингiзид не мав жодних шансiв на ханський престол. М. Сафаргалiєв допускав, що К. мiг бути сином Iрiнбека . Мусульманськi автори про правлiння К. вiдомостей не подають i у перелiк ханiв не вносять. За росiйськими лiтописами К. правив п’ять або шiсть мiсяцiв i п’ять днiв . Правлiння К. надiйно пiдтверджується монетами, якi карбувалися у 1359 р. в Гюлiстанi, Новому Сараї, Бельджiменi, Азаку i Хорезмi. На такiй великiй територiї визнавати ханом нечiнгiзида не могли. К. з синами був вбитий братом Ноурузом.



74. ЧЕРКЕС .....................................................................................................................58



75. НОУРУЗ (+ 1360) ..................................................................................................... 58



Повне iм’я Ноуруз-Бег Мухаммед, за росiйськими лiтописами – Наврус. Хан Золотої Орди (1359, осiнь – 1360, весна).

Навколо походження Н. також триває дискусія через різні свідчення джерел. А. Якубовський вважав його рідним братом Кульни i Бердибека . В. Єгоров – узурпатором незнаного походження . За М. Сафаргалiєвим вiн був Джучидом, можливо рiдним рiдним братом Кельдибека . Н. пiдтримувала цариця Тайдула, емiр Маглубей i захiднi улуси Золотої Орди, тобто не має сумнiвiв, що вiн належав до нащадкiв Бату. Лiтописи називають його царем Волзьким. Н. стимулював суперництво між володимиро-суздальськими князями, надавши ярлик на велике княжіння нижегородському князеві Дмитрові Костянтиновичу і відмовивши московському князеві Дмитрові Івановичу, який відразу кинувся задобрювати хана, царицю Тайдулу і їх оточення. 

Боротьба за владу продовжувалася, у неї було втягнено все ординське суспільство. Частина емiрiв звернулася до правителя Кок-Орди, запрошуючи його на престол у Новому Сараї. 

Представник Кок-Орди Хизр-ходжа перемiг Н. Змовники видали Н. разом з сином Темiром, царицею Тайдулою, емiром Маглубеєм та його людьми. Всi вони були страченi .



76. ІТКУДЖЮДЖЮК (+ 1357) ........................................... .......................................58



Вбитий Бердибеком у вiцi 8 мiсяцiв.

Х



77. АБДУЛЛАХ (+ 1369) ................................................................................................ 62



Хан Золотої Орди (1361, весна – 1369).

Був марiонеткою в часи правлiння всесильного беглер-бея Мамая. Висунений останнiм, спирався на Правобережжя i Крим. Разом з Мамаєм захоплював Новий Сарай у 1363–1364, 1368–1369 рр. Джерела вiдзначають тiльки, що А. був з нащадкiв Узбека . У цьому не може бути сумнiвiв, позаяк iншi гiлки Джучидiв мали улуси за Волгою, а гiлка Бувала до цього часу вигасла. Неджучида Мамаю не було пiдстав висувати. Найбiльш вiрогiдною виглядає гiпотеза М. Сафаргалiєва, за якою А. був сином Хизр-Бека . Час правлiння А. досить надiйно визначається карбованими ним монетами.

Захопившись боротьбою за ординську столицю, Мамай основну увагу зосередив на росiйських князiвствах, хоча його базою були Крим та Пiвнiчне Причорномор’я. Цим скористався великий князь литовський Ольгерд Гедимiнович. У 1362 р. вiн виступив у пiвденнi степи. До нього приєдналися дружини пiвнiчноподiльських князiв Костянтина, Олександра i Юрiя Корятовичiв. А. з Мамаєм перебували в черговий раз на Волзi, тому литовсько-українському вiйську протистояли мiсцевi емiри: Хаджiбей, правитель подiльського улусу, та Кутлу-Бука, син Туглук-Тiмура, правитель кримського улусу. З ординцями був їх васал князь Малого Подiлля Дмитро . Походження Дмитра (Деметрія) залишається дискусійним. Ряд дослідників продовжують вважати його вихрещеним ординським еміром в ранзі темника .

Битва на Синiх водах (р. Синюха, притока Пiвденного Бугу) восени 1362 р. закiнчилася розгромом ординського війська . Навряд чи мав підстави бути задоволеним її результатами Мамай, як вважав Л. Гумільов , навіть якщо Хаджібей та Кутлу-Буга і були його противниками. Ольгерд рушив далi i дiйшов до Сiверського Дiнця та Сосни. Наслiдки були для Орди фатальними . Корятовичi опанували Мале Подiлля i хоча ще, як свiдчить грамота князя Олександра з 1375 р., перiодично платили данину-вихiд, але вже не дуже рахувалися з Ордою. Молдовське князiвство, яке виникло у 1359 р., почало розширювати свої межi до гирла Дунаю. Ольгердовичi змiнили ординських васалiв на престолах Києва, Новгорода-Сiверського i Трубчевська. Фактично українськi землi на Правобережжі позбулися ординської опiки. Ординський вплив залишався суто номiнальним ще на Лiвобережжi десь до 1380 р.



78. МУХАММЕД-БУЛАК (+ 1375) ............................................................................. 62



Варiанти iменi: Мамат-Салтан, Гiяс-ад-Дiн Мухаммад-хан, Гiяс-ад-Дiн Булак-хан, Булак-хан. Хан Золотої Орди (1370–1375).

Також був марiонеткою Мамая, який мiг спиратися тiльки на нащадкiв Бату, маючи противниками заволзьку знать. Тому пiсля смертi М.-Б. йому нiкого було посадити на трон. Лiтописи датують появу М.-Б. на престолi 1370 р., чому не суперечать i монети, карбованi в Ордi, Астраханi (Хаджi-Тарханi), Новому Маджарi та Новому Криму. У 1372–1373 рр. Мамай та М.-Б. на короткий час захопили столицю Золотої Орди, але змушенi були вiдiйти в Причорномор’я. Пiсля 1375 р. зникають згадки про М.-Б. та його монети. В. Єгоров без аргументацiї датує початок правлiння М.-Б. 1369 р. Так само без аргументацiї М. Сафаргалiєв вважає цього хана нащадком Тiнiбека . Бiльш вiрогiдно, що вiн був рiдним братом Абдаллаха, якого Мамай тримав при собi, щоби в потрiбний момент поставити на трон.



79. МIР-ПУЛАД (+ 1361) ............................................................................................... 64



Хан Золотої Орди (1361, три днi).

За Анонiмом Iскандера Кельдибек був вбитий своїм сином, iм’я якого не названо. Новий правитель займав трон три днi . М. Сафаргалiєв висунув гiпотезу, що можливо мова йде про Мiр-Пулада, з iменем якого збереглося кiлька монет датованих 1361 р. Ця гiпотеза звучить переконливо.



80. МИХАЙЛО (+ 1359) ................................................................................................... 73



Судячи з iменi був християнином. Вбитий разом з батьком своїм дядьком ханом Ноурузом .



81. IВАН (+ 1359) ............................................................................................................... 73



Судячи з iменi був християнином. Вбитий разом з батьком своїм дядьком ханом Ноурузом .



82. ТИМУР (+ 1360) ............................................................................................................ 75



Iнша форма iменi – Темiр. Страчений разом з батьком ханом Хизр-ходжею. 



ХI



83. ТУЛУНБЕК (+ пiсля 1379) ? ....................................................................................... 82



Хан Золотої Орди (1370–1372, 1379).

Походження його незнане, хоча немає сумнiвiв, що вiн був Чингiзидом. У ярлику, виданому московському митрополитовi у 1379 р., названий племiнником Мамая . Це змусило В. Єгорова припустити, що Т. та хан, який правив у Новому Сараї в 1370–1372 рр. були рiзними особами . Якщо Т. справдi був племiнником Мамая, тобто сином брата його дружини, дочки Бердибека, то його батьком найпевнiше був Тимур. У такому разi останнiй iз нащадкiв Бату спробував повернути прадiдiвський престол, а пiсля його втрати повернувся знову вже як марiонетка Мамая. Дальша доля невiдома.

На Куликовському полi з Мамаєм хана не було. Можливо на той час Т. уже не жив. Можливо тому, гарячково шукаючи виходу, Мамай все-таки видав великому князеві литовському ярлик на землі, які колись контролювалися Золотою Ордою , і у такий спосіб купив дружній нейтралітет Литви. Може з тієї причини до війська московського князя не приєднався київський князь Володимир Ольгердович.

Загалом Куликовська битва, незважаючи на величезну лiтературу , правильної оцiнки не отримала. Однi з українських iсторикiв вважали її мало не епохальною у нашiй iсторiї, iншi взагалi не надавали її нiякого значення. Обидва погляди невiрнi. Куликовська битва мала значно бiльше значення для українських земель, нiж для росiйських. Лiвобережнi українськi землi внаслiдок цiєї битви повнiстю звiльнилися вiд ординського протекторату, тодi як вже у 1382 р. Тохтамиш вiдновив ординське панування над росiйськими князiвствами. Крiм того участь окремих українських князiв i їх дружин у самiй битвi була далеко не периферiйною.

Напевно слiд довiряти пiдрахункам А. Кiрпiчнiкова, який вважав, що вiйсько Дмитрiя Донського мало 40–45 тисяч, а вiйсько Мамая – до 50 тис. (тобто п’ять туменiв) . Це була найбiльша з усiх вiдомих битв XIV ст. У рядах ординського вiйська були i iталiйськi спецiалiсти з чорноморських колонiй, напевно пушкарi. У росiйському вiйську були також українськi та бiлоруськi князi-емiгранти: Дмитро Корятович Боброк-Волинський, Бутав-Дмитро Ольгердович та Андрiй Ольгердович. Саме вони i стали героями цiєї битви, особливо Дмитро Боброк-Волинський, зять московського князя, який фактично командував Засадним полком і не дав запальному серпуховському князеві Володимиру Андрійовичу, що був першим воєводою цього полку, передчасно вступити у битву. Саме удар Засадного полку і вирішив долю битви. На думку М. Тихомирова з Дмитром Корятовичем виїхали з Волинi i його васали, якi також взяли участь у цiй битвi . Такий же висновок стосовно сiверських та полоцьких дружин зробив С. Заремба . Посилила московську армiю i брянська “кована рать” . Крiм того у битвi взяли участь дружини удiльних чернiгiвських князiв, безпосередньо зацiкавлених у розгромi ординського вiйська: новосельського, єлецького, мещерського, оболенських та таруських. Загалом цi дружини склали мало не третину вiйська московського князя, причому їх бронювання було бiльш сучасним. Більшість цих князів не були васалами московського князя, але їх інтереси у антиординській боротьбі вимагали їхньої участі у цій війні. Сам московський князь не вірив в успіх і був змушений виступити під тиском церкви, особливо Сергія Радонежського, який послав у княже військо двох монахів-богатирів – Пересвєта і Осляблю. Невипадково пізніше, після приходу Тохтамиша він всю злобу виложив на митрополита Кіпріяна. У самій битві Дмитро Іванович усунувся від керівництва і встав у ряди Головного полку, уступивши своє місце під великокняжим стягом і панцир боярину М. Бренку. Цей неприпустимий у княжій практиці ганебний факт більшість істориків не коментують. Княжі доспіхи і стяг, добре видні і своїм і чужим, завжди були об’єктом підвищеної небезпеки, так що шеренговий лицар мав значно більше надій уціліти, що, зрештою, і сталося. Крім того, щоб керувати битвою, полководець мусить за нею спостерігати, вносячи корективи, як це робили на полі бою Дмитро Боброк-Волинський та Мамай. Князь Дмитро Донський був просто учасником битви, змушений до неї загрозою церковного прокляття .

Куликовська битва продемонструвала як і значне ослаблення Золотої Орди, так і великі можливості об’єднаного війська різних князів. Лівобережні чернігівські князі після неї позбулися ординського впливу. Московські князі та їх васали після цієї битви ще сто років залишалися ординськими васалами і платили данину-вихід. Самій Москві така ситуація була вигідною, позаяк з ординською допомогою і через ту саму данину-вихід, вона розширювали свою зону впливу.