Село Березина розташоване на лівому березі Дністра в Миколаївському районі. Щодо походження його назви побутує думка, що під час нападів монголо-татарських орд на Україну, зокрема, на Карпати в 1240-х роках, втікачі з гір зупинилися біля березового гаю над Дністром і заснували село, яке й назвали Березиною. Колись в урочищі Зруб росли берези. За переказами засновника села називали Зайшлий, тобто той, який прийшов, забрів у ці гаї. Дотепер в Березині люди мають прізвище Зайшлий.

Перша письмова згадка про село датується 1439 роком, коли воно належало Добеславу Кривському, якому також належали Крупсько, Ляшки, Підмонастир і Колодниця. Пізніше село понад 100 років належало Чернейовський, Чорторийським і Живуським.

У 1515 році у королівському селі Березина був священик східного обряду. Діяв млин. У цьому ж році село разом Крупськом було дотла спалене татарами. У 1578 році село належало Прокопові Чорторийському. На цей час тут було 12 селян, 2 загородники і один священик.

У 1648 році окремі козачі полки війська Б. Хмельницького побували й на Дністрі біля Миколаєва. Польська шляхта й орендарі заховалися за мурами Роздільського замку. Козаки разом з повсталими міщанами Роздолу і жителями навколишніх сіл, зокрема, й Березини, обложили замок. Але облога тривала недовго. Українське населення, домовившись з козаками і татарами, віддало їм замок.

Протягом довгого часу маєтками Роздільського ключа, до якого входило село Березина, володіли графи Ржевуські та Лянцкоронські. У 1765 році Михайло Ржевуський – дроговизький староста і війт Миколаєва, поділив свої маєтки між синами Казимиром і Францішеком. Землі з Роздолом, Березиною та іншими навколишніми селами дісталися Казимиру, який був високоосвіченою людиною. Донині стоїть пам’ятник, що збудували йому на свої кошти мешканці Березини.

У 1844 році в Березині було засновано філійну школу, яку 1875 реорганізували в статову. З 1897 року ця школа діяла як двокласна з українською мовою навчання. У 1914 році у селі було відкрито однокласну народну школу з польською мовою навчання. Утримували школу громада села і панський двір. Після Другої світової війни початкову школу було реорганізовано у семирічку, а в 1968 році – восьмирічку. І лише у 1991 році Березинська школа стала середньою.

У 1900 році в селі було засновано читальню «Просвіти». До неї записалося 66 осіб. У 1906 році «Просвіта» налічувала 115 членів. У 1920-1930 роках через брак власного приміщення, постійну нестачу коштів «Просвіта» в Березині почала занепадати. У 1939 році діяльність «Просвіти» радянською владою була заборонена.

На фронтах Другої світової війни загинуло 19 мешканців Березини і 3 повернулися інвалідами. З 1939 по 1944 рік з села мобілізовано майже 100 чоловік, багато з них на заклик ОУН-УПА втікали з призовного пункту Дрогобича, тодішнього обласного центру.

Протягом 1942-1949 років у ряди УПА влилося понад 40 мешканців села, 25 з котрих віддали своє життя за Україну. З Березини було вивезено 17 сімей. Багато людей повмирало на заслані, частина їх дітей там і залишилося і досі живе в Сибіру.

У 1962 році відбулося укрупнення колгоспів і сільських рад. Без відома і згоди мешканців Березини село приєднали до Роздолу.

Виконавчий комітет Львівської обласної ради 7 лютого 1991 року утворив Березинську сільську раду. 19 квітня 1991 року відбулася перша організаційна сесія відновленої Березинської сільської ради, головою якої був Василь Свідрик.

У 1990 роках з великими урочистостями були перезахоронені останки вояків УПА Володимира Шиманського і Євстахія Регусевича. Під егідою осередку Руху були також відреставровані історичні пам’ятки села – хрест на честь скасування панщини 1848 року і хрест-пам’ятник Казимиру Ржевуському.

Залиште ваші коментарі

Залишити коментар як гість

0
  • Коментарі не знайдено