Село Черниця розташоване на Придністровській рівнині, поблизу міжнародної автомобільної дороги Чоп – Київ , на правому березі ріки Дністер в Миколаївському районі Львівської області. У селі станом на 2011 рік проживає 970 жителів та знаходиться 292 двори.

Село Черниця, згідно з першими письмовими згадками, засноване до 1578 року. На рубежі ХVІ– ХVІІ століття тут було збудовано оборонний замок, який проіснував до середини ХVІІІ століття, а пізніше був перебудований на панський маєток.

Сама назва стверджує, що в сиву давнину тут був жіночий монастир ( чернича оселя). Існування монастиря в Черниці підтверджується переказами старожилів. Кількість черниць було до 10. У ті часи монастирі, у яких нараховувалось до 10 монахів ніде не реєструвалися. Розбудова села розпочалася навколо замку, а пізніше території панського замку.

Перші поселенці села в основному займалися роботами у лісі: полюванням, збиранням лісових ягід, хмелю, грибів, заготівлею деревного попелу, виловом риби.

Згідно записів, які збереглися у архіві м. Самбора, село було пограбоване і спалене під час воєнних подій 1670 – 1672 років, його покинули люди. З часом на цю територію повернулися люди, будували для себе оселі і обживали село. Про існування церкви на той час немає документальних підтверджень. У теперішній церкві села Черниця збереглось Св. Євангелія, видане у Львові, датоване 1665 роком.

У податкових реєстрах тих часів згадується, що на території села Черниця знаходився замок, сторожова вежа – башта, млин. Парк біля замку потопав у зелені рідкісних порід дерев. Русло річки, яке протікає через село назване Черничка. У ті часи воно було набагато ширше, про це свідчить рельєф навколишньої місцевості. Вздовж русла річки було обладнано штучні ставки для вирощування риби.

У 1779 році в селі нараховувалось 72 селянські двори, та оброблялося 1308 моргів землі. Графські двірські володіння нараховували 838 моргів ( один морг прирівнювався до 0,6 га). Власником село у цей час був граф Ржевуський. В 1880 році в Черниці проживало 794 особи.

Великі злигодні випали на долю нашого краю підчас Першої світової війни (1914-1918 рр.). Ще до війни австрійці збудували укріплення Розділ – Миколаїв. Через ріку Дністер розпочали будувати два запасні мости, один в районі броду, де впадає річка Черничка, другий у селі Надітичі. Відповідно до них прокладались дороги. В останніх числах серпня 1914 року на території Миколаївщини розпочалися запеклі бої. Після форсування Дністра російськими військами невеликим опорним пунктом для них став Черницький маєток. Під час бою тут загинуло декілька десятків солдат обох армій, які після відходу фронту були похоронені у братській могилі на краю Черницького лісопарку.

Невмирущою славою вкрили себе січові стрільці в боях на горі Маківці у Карпатах. У 1916 році підчас боїв на Тернопільщині легіон УСС був розбитий російськими військами. Тільки незначна частина стрільців відступила. З метою поновлення та реорганізації УСС командування перекинуло легіон у район коша УСС, який з листопада 1915 по 1918 роки, знаходився у селі Пісочна. Під час постою січових стрільці на пагорбі між Черницею та Пісочною знаходився військовий шпиталь. Головним лікарем шпиталю був В.Білозір.

Після закінчення Першої світової війни наші землі опинились у складі Польщі. Посилюється національний гніт українського населення. Місцеві землевласники посилюють експлуатацію місцевого населення, багато з них веде розгульне життя. Так власник маєтку в Черниці Віцентій Подлевський за одну ніч програв у карти весь маєток. Поміщик Вітольд Стефану викупив цей маєток. Після узаконення права власності на маєток за В. Стефану умови життя місцевих селян поступово почали покращуватися. У 1921 році він відпусти парцелю для будівництва церкви, а також допомагав у будівництві. У 1931 році В. Стефану відпустив земельну ділянку і допоміг побудувати школу для навчання дітей за семирічною програмою, яка була в окрузі найбільшою. Крім новобудов, він приділяв велику увагу опікунству над дітьми-сиротами та багатодітними сім’ями.

Підчас польської окупації в селі проживало декілька десятків польських сімей. З допомогою В. Стефану в 1921 році був побудований римо – католицький костел, рядом біля нього був облаштований польський цвинтар.

На цей час у його маєтку досить добре було налагоджено сільськогосподарське виробництво. Дізнавшись про таке успішне процвітання Черницького маєтку, польський уряд викупив у нього двір з прилеглими будинками, парком і полем - 120 га і заснував у ньому агрономічний інститут для українців. Навчання в інституті було платним і навчалось близько 70 студентів. Проіснував цей інститут до 1936 року. На його базі після цього організували сільськогосподарський технікум з трирічним терміном навчання. Навчання в технікумі тривало до 1964 року. У тому році технікум розформували і на його базі відкрили однорічну сільськогосподарську школу. Вона проіснувала до 1979 року після чого її перевели у село Красилів. Таким чином закінчилась історія Черницького сільськогосподарського закладу, із стін якого вийшли декілька сотень висококваліфікованих спеціалістів, керівників, викладачів, професорів, кандидатів і докторів сільськогосподарських наук.

З 1979 року розпочався різкий занепад цього прекрасного куточку і гордості села. Лісопарк і сад став заростати чагарниками і бур’янами, будівлі і споруди інтенсивно руйнуються. Часта зміна тимчасових власників і їхня байдужість до цієї території ще більше прискорюють руйнацію цього мальовничого куточку села. Будинки та споруди на даний час зруйновані та знаходяться в аварійному стані. Залишився задовільному стані тільки лісопарк, який потребує належного догляду та очищення.

Неабиякою святинею, окрасою села з давніх-давен є церква. Для проведення релігійних богослужінь громада села за свої кошти збудувала першу церкву біля поміщицького двору у 1709 році. Церква була невелика, основний матеріал споруди – це м’яка деревина хвойних і листяних порід. Цей архітектурний твір був високо оцінений австрійським урядом. Церква зверху була покрита гонтами та трьома куполами.

Ця церква Косми і Демяна служила парафіянам повних 200 років. Богослужіння проходили у цій церкві до 1920 року. У тому році на Великдень, після закінчення відправи, люди вийшли з церкви для освячення пасок, а купол головної бані обвалився і упав в середину церкви. У 1921 році помер довголітній парох села о. Василь Кузьміч, а на його місце призначили о. Е. Калинюка. Парохіяльний комітет під проводом о. Е. Калинюка енергійно взялися за будівництво нової церкви в порозумінні з власником села Вітольдом Стефану, який відпустив земельну ділянку на новому місті при дорозі. Освятили церкву в 1922 році на свято «Вознесіння Христа Господнього». Із жителів села вийшло та освячено п’ять священників.

У вересні 1939 року місцеве населення повстало проти поляків. У результаті бойових сутичок у навколишніх селах загинуло декілька чоловік. Невдовзі село Черницю покинули майже всі польські сім”ї, в тому числі і власник села Стефану. Костел перестав функціонувати. Частину цінних речей з костелу забрали поляки з собою, а решту розтягли місцеві люди. Будівля костелу стала нічиєю. Частково використовувалась під спортзал для місцевої школи, пізніше під впливом природних факторів став інтенсивно руйнуватися.

Село Черниця було окуповане німецькими військами з 1941 року по 26 серпня 1944 року. У часи німецької окупації активісти місцевої «Просвіти» установили, на узбіччі центральної дороги в центрі села, дерев’яний хрест і навколо нього насипали курган. Біля нього місцеві активісти проводили масові відзначення українських національних свят. В селі діяла жіноча організація « Січ», яка нараховувала більше 30 дівчат. Вони вивчали українські народні пісні, давали концерти. Після приходу комуністичного режиму цей пам’ятний хрест і курган повністю зруйнували.

На межі ріки Дністер біля села, два тижні тривали бої радянських та німецьких військ. 26 серпня радянські війська, з великими людськими жертвами, успішно форсували ріку Дністер і звільнили село. Підчас обстрілу позицій німецьких військ в селі Черниця загинуло декілька мирних жителів, спалено декілька житлових будинків, пошкоджено баню церкви. Відступаючи, німці забрали з собою більшу частину корів з громадського стада. У рядах радянської армії загинуло 11 чоловік.

З числа остарбайтерів, яких вивезли на примусові роботи до Німеччини, емігрували в інші країни 16 чоловік. З 1939 року по 1947 роки в Сибір органами НКВД депортовано 32 родини в кількості 118 чоловік. З них померли в Сибіру 32 особи. Від рук НКВД полягли майже усі місцеві воїни УПА та деякі жителі які їм допомагали (загальна кількість 17 чоловік). Від рук партизанів УПА із жителів села загинуло 7 чоловік. Підчас німецької окупації в селі проживало декілька жителів єврейської національності. У 1943 році усіх євреїв німці вивели у ліс біля села Рудники, розстріляли і закопали у одній могилі.

З 1944 по 1953 роки на території села була утворена і працювала сільська рада. У 1953 році сільську Раду в селі розформували і приєднали до села Пісочна. У кінці 1947 році, після знищення місцевого партизанського загону УПА, розпочалася масова колективізація селянських господарств. У результаті усі землі об’єднали в колгосп. Розбирали добротні стодоли і перевозили на територію новоствореного колгоспу. На території села Черниця був утворений відділок ( бригада). Центром новоутвореного колгоспу було село Пісочна. Колгосп називався «Комсомолець»

З державного та місцевого бюджету почали виділяти кошти на покращення доріг, а в деяких місцях асфальтного покриття. За державні кошти збудували на території села Черниця у 1980 – х роках аптеку, будинок культури, лікарську амбулаторію. Останні дві будови зробили практично на межі сіл Черниця і Пісочна для спільного користування жителями обох сіл. Ріст виробничого сектору позитивно вплинув і на розбудову села. Так у 1952 – 1954 роках до більшості будинків проведено природній газ. Електрифікацію села розпочали у 1956 році і завершили через три роки. У 2002 році в селі введено 100 – номерна АТС.

У 1996 році місцева влада забрала 100 га орної землі та 60 га сінокосів у місцевого колгоспу і передали жителям села. У цьому ж році було проведено розпаювання колгоспних земель. Більше 10 чоловік забрали земельні паї у власне користування, а решта свої паї віддали в оренду.

Після проголошення незалежності України, силами місцевих жителів, у 1994 році на місці дерев’яного хреста побудували новий пам’ятник. Територію огородили металевим загородою та заложили парк з декоративних дерев. Тепер кожного року 24 серпня у День Незалежності України на цьому місці проводять святкові урочистості.

Перша приватна школа була відкрита на межі двох сіл поблизу костелу наприкінці ХІХ століття. Школа була відкрита з допомогою селян та власниці села Людвіги Нагуйовської й від початку була платною. Проіснувала трирічна початкова школа до 1932 року. У 1931 році з допомогою місцевого власника панського маєтку інженера В.Стефануса та громади села розпочали будівництво нової школи на межі двох сіл Пісочна та Черниця. Через три роки будівництво школи було закінчено. Після відкриття нової школи діти навколишніх сіл змогли здобувати освіту за семирічною програмою.. З 1948 року розпочато навчання за 10 – ти річною програмою.

Після здобуття незалежності України, у 2004 році розпочали будівництво добудови Чернецької загальноосвітньої школи. Школа гордиться багатьма своїми випускниками, які досягли вершин науки, праці та спорту. Гордістю школи є випускники різних років, серед яких 9 кандидатів наук.

Серед випускників школи є чимало відомих людей:

- Марія Стадник, 1984 р. н.- майстер спорту міжнародного класу з вільної боротьби, багаторазова чемпіонка України, Європи та світу;

- Ігор Засядкович, 1962 р. н. – неодноразовий чемпіон Європи з дзюдо, бронзовий призер чемпіонату світу та бронзовий призер параолімпійських ігор 2004 року;

- Михайло Мамчур 1919 р. н.- воїн батальйону «Нахтігаль». Популярний модельєр України 70-80 років, багаторазовий призер зарубіжних виставок моделей.

На окраїні села на березі річки Черничка витікає джерело, зване здавна «Гринчиха». Вода в ньому вважається цілющою, особливо для очей. Має заспокійливі властивості при нервових недугах та стресах. Побувавши в цьому місці, відвідувачі відчувають заряд позитивної енергії. Тривалий час джерело було місцем прощі. Сама назва джерела, за переказами, пов’язана з іменем жінки, якій над джерелом з’явилася Пречиста Діва Марія, та торкнулася стопами землі. Багато років біля джерела стояв дубовий хрест. У 1980 році джерело забетонували і зробили з нього криницю. Над нею поставили дах, а з боку встановили кам’яну фігуру Пречистої Діви Марії.

У 2009 році родина Романа Кіндія на знак шани до цього святого місця за свої кошти збудували біля джерела велику капличку. Навколо неї зробили дизайнерський благоустрій, облаштували пішохідні доріжки тротуарною плиткою та установили декоративне електричне освітлення.

Іван Кахнич

Люди в цьому діалозі

Залиште ваші коментарі

Залишити коментар як гість

0