Село Надітичі розташоване на Придністровській рівнині, на правому березі ріки Дністер в Миколаївському районі. Львівської області.

У 2011 році в селі нараховувалось -130 дворів та проживало - 480 жителів.

Справжній час заснування села Надітичі та перших його поселенців невідомі.. Перша згадка про Надітичі датується 1412 р.. Вона приведена у відомого польського хроніста Яна Длугоша, який мав доступ до документів королівської канцелярії. На початках заснування назва села була інша , а саме Надзеюв, Надійчичі, Надзійчиці, Надійчиці. У місцевому фольклорі стійко зберігається легенда про угорське походження корінних жителів с. Надітичі. Згідно з цією легендою і етимологією назви: «нодь тічі» - «великий брід». Ріка Брідниця саме тут впадає у Дністер, а назва населених пунктів від ріки, на якій вони розташовувалися, досить поширена у Європі. Отже можна допустити, що це поселення виникло у 1245р. або десь між 1377 – 1385 роками, і першими поселенцями могли були угорські військові, які контролювали переправу через Дністер. Через пізніші Надітичі проходив « соляний шлях» з Перемишля на Жидачів. Звичайно, це не більше ніж гіпотеза, хоча й науково обґрунтована. Село на цілу околицю мало славу відважного, безкомпромісного і войовничого населеного пункту, в котрому ніколи не було ні москвофілів, ні полонофілів – мешканці здавна уважали себе стовідсотковими українцями, хоча насправді це поселення свого часу заклали мадярські вояки, які відступали з-під Львова назад в Угорщину. Один з мадярських підрозділів ще перейшов убрід Дністер, але далі, у бік Карпат, рухатись уже не мав сили, й тому зупинився в цьому місці , гадаючи, що тут їх ніхто не дістане. Властиво, так і сталося. Жовніри швидко дійшли до порозуміння з місцевим населенням, переженилися з місцевими дівчатами і взялися до землеробства. Згодом, уже у Х1Х столітті, надітичці першими в околиці заклали хори, театр, «Просвіту».

Великі злигодні випали на долю нашого краю підчас першої світової війни ( 1914 – 1918 р.р.). Ще до війни австрійці збудували укріплення Миколаїв – Розділ. Через ріку Дністер розпочали будувати два запасні мости. Один в районі броду, де впадає річка Черничка, а другий біля Надітич. Відповідно до них прокладались дороги. В останніх числах серпня 1914 року на території Миколаївщини проходили запеклі бої.

Невмирущою славою вкрили себе січові стрільці в боях на горі Маківці у Карпатах. У 1916 році легіон УСС був розбитий російськими військами. Тільки незначна частина стрільців відступила, з метою поновлення та реорганізації УСС. Восени 1916 року вишкіл розташувався спочатку у Розвадові та Верині, а трохи пізніше поширився, на Рудники та Надітичі. Тут знаходилися усі здорові старшини та стрільці.

Військова підготовка стрільців була організована за німецькою системою навчання і тривала два місяці. В Надітичах перебувала пробоєва чета сотні Богдана Гнатовича. За час перебування вишколу ряди УСС поновили п’ять стрільців із числа місцевих жителів.

7 червня 1918 р. із самого ранку у Надітичах та навколишніх селах, де перебували УСС, вантажили на вози військове майно і відвозили на залізничну станцію в село Розвадів і відправились на Велику Україну.

У вересні 1939 року жителі села дали польським військам, що втікали від німців на Румунію, бій, у якому полягло немало надітицьких хлопців. На початку весни 1939 року польська влада розквартирувала по всіх селах округи додаткові поліційні відділи. В селі перебувало 40 поліціянтів. Яких за збігом обставин, роззброїли лише два бойовики ОУН – А.Грица та І. Грица. Вони здобули велику кількість трофейної зброї. 14 вересня 1939 року розпочав активні бойові дії повстанський загін чисельністю 18 осіб. Жидачівський відділ поліції з трьома броньованими машинами прибув «умиротворювати» їх. Залишивши броньовані машини на шосе Львів-Стрий, поліція в бойовому порядку із західного боку попрямувала до села. Бій видався запеклий і тривав від 10-ї ранку до 17-ї вечора. В ньому загинуло 43 поліціянти та 14 повстанців. Підчас каральної акції розстріляно директора школи Михайла Святого, Ф.Данчевського, Г.Кіндія та священника Р.Божейцка, спалено більшу частину будинків.

Окупація села радянськими військами та НКВД з 1939 по 1947 роки залишили великі рани у місцевих жителів. Із Надітич у Сибір вивезли 18 родин. Усього було депортовано 66 осіб. Чимала кількість жителів були арештовані органами НКВД. Після багатоденних допитів від ран помирали у тюрмах, деяким виносили смертельний вирок. Деякі патріоти помирали в нерівному бою з каральними органами НКВД та польської поліції.

У партизанських загонах УПА воювали і положили свої голови - 19 чоловік, в дивізіях «Нахтігаль» та «Галичина» - 7 чоловік .

З Надітич вийшла ціла когорта патріотів, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. Особливо слід відмітити :

Андрій Данчекський ( 1910 – 19138) – перший провідник ОУН Миколаївщини.

Юрій Грица ( 1922 – 1950) – провідник ОУН та референт Стрийщини.

Іван Федів ( 1913 – 1950 ) – п. «Іскра» сотник СБ сотні «Явір».

Василь Панчак ( 1919 – 1944) – сотник УПА , дивізійник «Нахтігаль».

Микола Мельничин ( 1920 – 1948 ) – партизан УПА, кур’єр, п. «Кіров»

Перша дерев’яна церква «Введення Пресвятої Діви Богородиці збудована у 1725 році. Першим священиком був о. Семен Заводовський. Простояла вона до 1911 року. Отець Роман Каленюк, місцевий парох, також заслуговує на добру пам'ять односельчан. Він переконав сільську громаду взяти позику в австрійському банку і на ці кошти у 1911- 1914 рр. було збудовано нині існуючу церкву Пресвятої Трійці. Сам о. Роман, як польський духівник австрійської армії потрапив у російський полон у 1914 році в складі залоги фортеці Перемишль. А селянам війна «списала» кредит, так як одним з її результатів стала ліквідація Австро – Угорської держави.

Парафіяни церкви завдячують і місцевому меценату Ігору Проців, який уже багато років фінансує основні ремонтні та роботи пов’язані з реконструкцією церкви.

Із жителів села вийшов священик Антін Панчак, який служив на останній парафії в м.Комарно.

У давні часи освіта починалася від науки у корчмі, яку сільська громада викупила і переобладнала на школу. В цій школі навчання проводилось з 1905 року по 1939 рік. Навчання проводилось на польській мові. Навчання у школі було розтягнуте на 6 років у 4 відділеннях. Два рази на тиждень у школу приходив священик. У 1939 році священиком був о. Роман Боженко , якого поляки підчас повстання убили, також спалили школу. Навчання проводилося у місцевій «Просвіті». Одночасно будувалась нова школа. Яку закінчили в 1945 році. З цих часів до сьогодні школа є початковою 1-го ступеня навчання, де діти навчаються до 4 класу, після цього доїжджають продовжувати навчання в село Черниця.

Після воєнний період силами колгоспу, центр якого розміщався у селі Пісочна, в селі збудували новий будинок «Просвіта» та медичний пункт.

Село постійно турбують повеневі води ріки Дністер , які заливають його майже на половину. Будівництво нових житлових будинків проводилось в межах існуючого села. Після 1990 року, з набуттям Україною незалежності, для будівництва у селі був розроблений новий квартал в зоні де повеневі води не заходять. В результаті в селі змогли отримати нові ділянки для будівництва більше як 20 сімей. А також достатньо земельних наділів для вирощування с\г продукції.

Іван Кахнич

Люди в цьому діалозі

Залиште ваші коментарі

Залишити коментар як гість

0