91-річна Софія Краївська продовжує розповідь: “...Але через тиждень мене забрали до Ходорова в управління МДБ. Завели у кабінет, де сиділи п’ятеро військових. Серед них і Мішка Фітьо. «За ким жалобу носиш?» - запитали. А далі цікавилися братом. Я казала, що востаннє бачилася з ним ще у 1939 році. «А впізнати його зможеш?». «Не знаю, наскільки він змінився.

Маму вивезли торік, а нині вона б мене, напевно, не впізнала», - відповіла я. І справді, за той рік з мене залишився один скелетик. Так вимордували кляті більшовики. Вони показали мені на столі п’ять фотографій убитих партизанів. Василя серед них не було. Тоді поклали ще одне фото, на якому був брат у вишиванці. У тій, у якій приходив додому. Попри гіркоту і біль, я зібрала усі свої сили і спокійно відповіла, що брата тут немає. Мішка Фітьо зірвався з крісла і закричав: «Це – крапля крові Василя! Ти думаєш, ми повірили твоїм словам?!». А потім вдарив мене долонею у вухо. Двоє військових з Дрогобича мене не били, а лише сказали, що потрібно було мене привести, коли був труп. Після цього подали підписати якийсь папір. Я відмовилася. Тоді мені зачитали написане, де йшлося, що я не підтвердила особи брата Василя Краївського. Це я підписала, і мене відпустили».

Про загибель «Легіня» і його побратимів читаємо у кагебістських документах. Цитую: «3.03 – 1951 р. 3 березня цього року в 12 годин на полі північної сторони села Тужанівці Ходорівського району оперативно – боєва група Ходорівського райвідділу МГБ, очолювана зам. начальника управління МГБ полковником Литвиновим і командиром 332 стрілецького полку внутрішніх військ МГБ полковником Лашмановим з участю начальника Ходорівського райвідділу МГБ підполковника Буток, по агентурних даних, отриманих в результаті проведення комбінованого міроприємства, проведена чекістсько – військова операція, в ході якої виявлений добре замаскований бункер, в якому перебували члени підпілля (повстанці). Будучи виявленими, повстанці вчинили відчайдушний опір і спробували вирватись з оцеплення, внаслідок чого були вбиті. Убитими виявились шість повстанців, які перебували в бункері. Серед убитих опізнано:

1. «Вірний» - Балук Олексій Микитович, 1920р.н., уродженець с.Городище Королівське Ходорівського району. В підпіллі з 1943 року, керівник Ходорівського районного проводу ОУН (посада невірна – З.Г.).

2. «Андрій» - Вербовський Григорій Ігнатович, 1930р.н.,уродженець с. Городище Королівське Ходорівського району. В підпіллі з 1949 року, охоронник Ходорівського районного проводу ОУН (посада невірна – З.Г.).

3. «Сойка» - Забавчук Степан Дмитрович, 1921р.н., уродженець с. Тужанівці Ходорівського району. В підпіллі з 1943 року, кущовий провідник ОУН.

Приймаємо міри до опізнання іще трьох повстанців. У повстанців взяті трофеї: 6 автоматів, 5 пістолетів, 200 патронів, радіоприймач, акордеон, підпільна переписка і література».

Йдеться про це також у списку втрат округи «Роксоляна» (Рогатинської). Цей документ вилучено при затриманні крайового провідника ОУН Львівського краю Євгена Пришляка (псевдо «Ярема»). Цитую: «Загинули 3 березня 1951 року: окружний СБ Євстахій Пацевко (псевдо «Смерека», 1922 р.н., уродженець Залісок на Ходорівщині – З.Г.); районний провідник «Легінь»; районний СБ «Вірний»; кущовий ОУН «Сойка»; бойовик куща «Змієнко» - (Петро Сомик, 1926 р.н., уродженець Піддністрян – З.Г.); бойовик куща «Андрій».

Про зустріч із «Легінем» напередодні його загибелі розповів колишній повстанець Іван Лисак («Стефко»). Із Василем вони були односельцями і чотири роки пліч-о-пліч діяли у підпіллі. «2 березня 1951 року після зимового постою наш кущ «Орлика» (Богдан Собенко, уродженець с. Волощини на Перемишлянщині) супроводжував з околиці Буковини «Смереку», «Вірного» і «Легіня». Маршрут проходив через Городище Королівське, у якому ми зупинилися. Можливо, командири там мали свої справи. Бо нам дали команду залишитися з кущовим провідником у селі до наступного вечора. А самі пішли у невідомому напрямку. Як пізніше стало відомо, перевірити кущовий відділ провідника «Сойки», який базувався біля Станківців. Наступного дня увечері ми повинні були зустріти їх на зворотньому шляху у Городищі. Але 3 березня після обіду до нас поступило повідомлення, що у Ходорів зі Станковців повезли убитих побратимів… Ми ніяк не могли зрозуміти, чому трапилася ця трагедія. Довго розмірковували і зійшлися на тому, що ввечері 2 березня хтось вислідив трьох наших командирів і доніс в МДБ».

Зіновій Горін,

дослідник

визвольних змагань.

(Закінч. буде)

Залиште ваші коментарі

Залишити коментар як гість

0
  • Коментарі не знайдено